RU UA

Може ти - це був лиш сон?
Бо так пройшло все непомітно,
Всі люди,мов зграя ворон,
А ми в цій зграї птахи перелітні

Я – камінь,але тільки в твоєму океані,
Я – лід,та лише в твоїй Арктиці,
Ти – світло в моєму тумані,
Я – фея лиш в твоїй фантастиці.

Стрілка годинника біжить швидше часу,
Для когось дурниці, а для мене ж реальність
Я людей забула й відпустила масу,
А з ними - тебе і твою псевдоідеальність.

Ти – денний промінь,я –нічна зоря,
Ти – світ надії,я - чорна безодня
Я – звуки року,а ти – треля солов'я,
Таких ,як я –мільйон,таких як ти – лиш сотня.

Може ти - це просто сон?
Я не знаю в кого запитати
Ти на межі,я перетнула рубікон
Але якщо ти сон,то я лягаю спати.


Серце моє болить,
Душа тіло покидає..
Бо мене не любить той,
Кого я найбільше кохаю..

Не знаю чому саме він,
Чому саме його полюбила..
Його усмішка мені,
Серце розломила..

Навіщо серце подарила,
Навіщо душу віддала?
Він усе це викинув, і сказав:
"Це для того, щоб ти мене не згадала.."

А як його не згадати?
А як його забути?
Ну як забути той ніжний голос..
І ті теплі руки..


А в моїй душі весна,
Ти прийшов в моє життя.
Як сонце,як ріка,
як сяйво зір у небесах.
Ми зовсім різні,я це зна
І ти один,і я одна
Та може щось нас поєдна
Моя любов до тебе велика
Та час іде,в душі-печаль
Ти все забув,я-ні,це знай
І знов зима.В душі зима.
Ні тут,ні там тепла нема,
Можливо все це є дарма,
Та ні,надія в серці ожива.
Що ми разом,Він і я.
Тому що Він - моє життя.
Нажаль,це недосяжна мрія.
І знов зима.Серце і душа
так гірко плаче,бо усе дарма...