ЖОВТИЙ вірш. ВЕРЕСЕНЬ.
Сонце промені льє
На золочені кручі,
Вітер промені п”є,
Разом з листям несучи.
Поцілунок п’янкий
Ти приніс на вершину.
Як схід сонця палкий,
Червоніє калина.
Ти – джерельна вода,
Тебе пить – не напитись.
Місяць мрійно гада,
Як крізь хмари пробитись.
І у сяйві у тім
Ми сплетем свої руки.
Стане теплим наш дім,
І не буде розлуки.
ЧЕРВОНИЙ вірш. СЕРПЕНЬ.
А я їхала, бігла, летіла
По секундах, хвилинах і днях,
Щоб побачить надію і віру
В твоїх сірих спокійних очах.
І багряна листва шепотіла
Щось, вглядаючись в красну зорю.
Я сказала, сказать я посміла,
Як тебе я безмежно люблю.
Із-за спини троянду червону
Ти, всміхаючись ніжно, дістав.
Взяв обличчя моє у долоні,
Цілував у червоні вуста.
І всміхалась троянда та мила.
Зашарілась калина в гаю.
Я б співати-казати хотіла,
Що тебе я так палко люблю!
ПОМАРАНЧЕВИЙ вірш. ЛИПЕНЬ.
В річці тихо купаються хмари,
То вівця там пливе, то жоржина.
І бушують шалені пожари
Звіробою і ягід шипшини.
Я скупалася в травах духм’яних,
Нарум’янилась теплим повітрям,
І набігалась геть до нестями
Я за хвилею, може, за вітром.
Заспівав соловей в верболозі.
В очерет поповзла черепаха.
І забути уже я не в змозі
Спів чарівний маленького птаха.
І забути не в змозі тополі,
Що розкинулись ген просто неба.
Серце ніжно щеміло з любові
До ріки, солов’їв і до тебе
СИНІЙ ВІРШ
СІЧЕНЬ
А на синьому небі – лиш хмарки,
А на синьому небі – лиш зорі,
Та ще місяць всміхається хижо,
Настовбурчивши гострий ріг.
Я чекаю на тебе так довго,
Я чекаю на тебе терпляче,
Як монашка, в молитві, смиренно.
За вікном йде блакитний сніг.
Цілуватиму я твої губи,
Цілуватиму я твої руки,
Цілуватиму я твої плечі,
Прохолоду відчую їх.
Я зігрію теплом твої губи,
Я зігрію теплом твої руки,
Я зігрію теплом твої плечі
Губ, і рук, і плечей своїх.
ЗЕЛЕНИЙ вірш. КВІТЕНЬ.
Чому я спокою не маю,
Обійме знову втрати страх,
Чому і досі серце крає
Твій погляд, згублений в роках?
Я тільки погляд твій згадаю -
І все життя вже шкереберть.
Неначе вигнали із раю.
Неначе за плечима – смерть.
І дотик рук я відчуваю,
Хоча пройшло, мабуть, сто літ.
Та дотик цей вогнем палає,
Мов на щоці лишився слід.
А серце гулко так тріпоче,
Як спійманий в долоні птах.
Й зникать чомусь зовсім не хоче
Твій поцілунок на вустах.