Не плач моє яскраве сонце.
Чому душа твоя болить?
Коли підуть дощі в віконці,
Я буду поряд, щоб зігріть.
Я заберу весь холод в тебе,
Й розчиню повність в собі.
Й твоє велике серце в мене,
Буде одним, одним в житті.
Віталій Мочарський
Сидіти поруч, очі в очі,
Не помічати все навкруг,
Лиш відчувати теплий дотик,
І ніжний поцілунок губ.
І просто взяти руку в руку,
Де є безмежна тишина,
І розмовляти серця стуком,
Що заміняє нам слова.
Оце, напевно, є кохання,
Яке не хочеться втрачать,
І хто відчув таке бажання,
Той може гори підіймать.
Я пам’ятаю день чудесний,
Коли удвох зустрілись ми.
Я полюбив тебе всім серцем,
І думав я про тебе в сні.
Я мрію, що колись побачу,
Небесну усмішку твою,
Яку будеш ти дарувати
За те, що я тебе люблю.
Торкнутися просто твоєї руки,
Відчути як пахне волосся,
І палко губами припасть до щоки,
І все розуміть в безголоссі.
В обіймах тримати тебе назавжди,
І навіть боятись дихнути,
Щоби не змінити усе навкруги,
Й моментом оцим надихнутись.
ЗНАЄШ?
Знаєш, як важко жити,
Коли не вмієш любити?
Не знаючи сенсу життя,
Ти просто зникаєш в небуття...
Мрії не здійснені забуваєш,
Хоча як близько до них навіть не знаєш!
У снах десь літаєш,
Хоча каву полюбляєш.
Просто важко зрозуміти,
Чому ти хочеш жити.
Виходячи із дому-
Береш з собою втому.
Вчися правильно любити,
Але не знаєш, як це зробити...
Хочеш щастя створити,
Але не хочеш його любити!!!!!!
І з ним нове життя почати,
Але життя не перестає повчати.
Можливо досить з тебе?
Воно, життя, тобі не треба!!!!
Навіщо жити і страждати,
Якщо не вмієш ти кохати!!!!!
ЖОВТИЙ вірш. ВЕРЕСЕНЬ.
Сонце промені льє
На золочені кручі,
Вітер промені п”є,
Разом з листям несучи.
Поцілунок п’янкий
Ти приніс на вершину.
Як схід сонця палкий,
Червоніє калина.
Ти – джерельна вода,
Тебе пить – не напитись.
Місяць мрійно гада,
Як крізь хмари пробитись.
І у сяйві у тім
Ми сплетем свої руки.
Стане теплим наш дім,
І не буде розлуки.
ЧЕРВОНИЙ вірш. СЕРПЕНЬ.
А я їхала, бігла, летіла
По секундах, хвилинах і днях,
Щоб побачить надію і віру
В твоїх сірих спокійних очах.
І багряна листва шепотіла
Щось, вглядаючись в красну зорю.
Я сказала, сказать я посміла,
Як тебе я безмежно люблю.
Із-за спини троянду червону
Ти, всміхаючись ніжно, дістав.
Взяв обличчя моє у долоні,
Цілував у червоні вуста.
І всміхалась троянда та мила.
Зашарілась калина в гаю.
Я б співати-казати хотіла,
Що тебе я так палко люблю!
ПОМАРАНЧЕВИЙ вірш. ЛИПЕНЬ.
В річці тихо купаються хмари,
То вівця там пливе, то жоржина.
І бушують шалені пожари
Звіробою і ягід шипшини.
Я скупалася в травах духм’яних,
Нарум’янилась теплим повітрям,
І набігалась геть до нестями
Я за хвилею, може, за вітром.
Заспівав соловей в верболозі.
В очерет поповзла черепаха.
І забути уже я не в змозі
Спів чарівний маленького птаха.
І забути не в змозі тополі,
Що розкинулись ген просто неба.
Серце ніжно щеміло з любові
До ріки, солов’їв і до тебе