Вірші - Любов

СИНІЙ ВІРШ
СІЧЕНЬ


А на синьому небі – лиш хмарки,
А на синьому небі – лиш зорі,
Та ще місяць всміхається хижо,
Настовбурчивши гострий ріг.

Я чекаю на тебе так довго,
Я чекаю на тебе терпляче,
Як монашка, в молитві, смиренно.
За вікном йде блакитний сніг.

Цілуватиму я твої губи,
Цілуватиму я твої руки,
Цілуватиму я твої плечі,
Прохолоду відчую їх.

Я зігрію теплом твої губи,
Я зігрію теплом твої руки,
Я зігрію теплом твої плечі
Губ, і рук, і плечей своїх.

ЗЕЛЕНИЙ вірш. КВІТЕНЬ.

Чому я спокою не маю,
Обійме знову втрати страх,
Чому і досі серце крає
Твій погляд, згублений в роках?

Я тільки погляд твій згадаю -
І все життя вже шкереберть.
Неначе вигнали із раю.
Неначе за плечима – смерть.

І дотик рук я відчуваю,
Хоча пройшло, мабуть, сто літ.
Та дотик цей вогнем палає,
Мов на щоці лишився слід.

А серце гулко так тріпоче,
Як спійманий в долоні птах.
Й зникать чомусь зовсім не хоче
Твій поцілунок на вустах.

Чому її ти так кохаєш?
Чому вона для тебе все?
А як же я, моє кохання,
що любить і живе?
Воно не вічне, я це знаю
та й ти це зрозумій!
Моє кохання справжнє, знай це
і скривдить ти його не смій.
Вона побавиться з тобою,
а серце викине в смітник.
Та знай, що я з тобою
і в рай, і в воду, і в огонь...

КОХАННЯ-СОН
Ти тут, ти біля мене,
О ні, невже це сон?
Коли прокидаюсь думки завмирають,
І серце клекоче мені в унісон.

Так важко зрозуміти, що тебе вже нема,
Але й чи був ти, я не знаю.
Напевне це лиш сон
Чому? – себе питаю.

Усі думки мої, і серце, і душа
Лише про тебе думає щоночі.
Бо сон мені сниться, де кохаєш ти мене
І прокидатись я ніяк не хочу.

Бо проснувшись я знову буду
В жорстокому світі, де любові нема.
Та я чекаю з нетерпінням ночі,
Де в снах зустріну тебе я!

ЗУСТРІЧ..
Коли я вперше до тебе прийшла
За вікном буяла весна,
Була чудова погожа пора
І за вікном вишня цвіла.
Я пам’ятаю і зараз ту мить,
Як у душі біль щемить.
А коли я до тебе зайшла,
Біль і тривогу весні віддала.
Я увійшла і забула про все
Любов,як вино-терпке і п’янке
Воно охопило серце моє,
А я забула відчути твоє.
Та згодом відчула і трохи злякалась
«Невже я сліпо знов закохалась?..»
А серце у відповідь каже,що так!
І я зрозуміла-без нього ніяк!
Дивилась на нього і просто мовчала,
Боялась сполохати щастя,що мала.
Хотіла дивитись на нього і знати,
Що зможу у всьому йому довіряти,
Що зможу прийти,обійняти його
Такого далекого й в той час свого.
Просто побути поруч із ним
І назвати коханим своїм.
Сказати йому найтепліші слова,
Що поруч із ним я знову жива.
Що знову навчилася знову любити
І біля нього лиш хочеться жити!
З ним лиш я світ по-новому пізнала,
З ним всі негоди перечекала,
До сильних грудей його пригорнулась
І тихенько від щастя всміхнулась,
Бо для нього так мало треба:
Погожої днини й блакитного неба,
Коханого серця,що завжди зігріє,
Що все від любові пробачить зуміє.
Кохала й кохатиму завжди його -
Такого далекого й в той час свого!..

Осіння пора, за вікном дощить,
А в мене із очей сльозинки.
Чекаю з нетерпінням зустрічі
Моя, надіюсь, друга половинка.

Осіннє листя падає додолу.
Блакитне небо оповила темнота.
І сірі хмари пливуть по ньому,
А тебе все нема, нема, ще нема.

Осінній ліс – немов у казці.
Осіння ніч і небо повне зір.
І спогади про ту єдину зустріч
Я пам`ятаю до сих пір.

Осіння пора, птахи відлетіли.
Ще трішки, і ти прилетиш.
Я буду чекати тебе з нетерпінням.
Залишишся поряд, і не відлетиш.

Ця дорога, ця швидкість, ця осінь і ти
І серце в грудях так шалено б’ється
Тільки б з розуму від щастя не зійти
Таке враження, що душа сміється

А на зустріч нам листя шлях устеля
А ми, вільні мов вітер, несемося в ніч
Залишаються позаду село і ліс і поля
І зорі над нами сяють, мов тисячі свіч

Прохолодного вітру я не відчуваю
Обняти сильніше найбільше бажаю
Що з цим робити просто не уявляю
В цих щасливих секундах утопаю

Тільки б цей вечір тягнувся вічно!
Тільки б ти ніколи нікуди не пішов
Як почався він чудово і не звично
Так чарівно й казково пройшов

Тебе любила я як вітер небо,
в огні сумнівів і образ...
Нащо ж закоханого з себе
ти удавав у кожен раз?

Тебе любила я як вітер рожу
в солодкій тузі, у журбі...
Але нещирості не можу
простити навіть і тобі.

Ти не любив у час останній
який же біль, який же біль!
Та за ілюзію кохання
навіки вдячна я тобі.