Таємниця
Не вистачає слів сказати, що люблю.
Про свої почуття не можу розказати.
Не можу вирвати із серця я печаль свою,
Щоб у ночі спокійно спати.
Про тебе думаю щомиті, щохвилини,
Я все віддам для тебе і тобі.
Не бачу я у собі більш провини,
Ніж те, що я належу не собі.
Не можу віднайти у собі своє «Я»
Воно у тобі – віддала тобі його.
Без тебе все життя – це не життя,
Це існування чогось неживого.
Ти так і знай, не буду сумувати за тобою
І плакати не буду більше у ночі,
Бо я кохаю, я по-справжньому кохаю.
Колись, можливо, я скажу про це тобі.
Пісня закоханих
Сльози в подушку ллються рікою
Думки в голові лише про одне.
Ти також відчула, що перше кохання
Хоча і солодке, та водночас – гірке.
Пісня закоханих вкотре лунає,
В цю ніч пролунає вона ще не раз.
Ти знову пригадуєш вечір осінній,
Коли пролунала ця пісня для вас.
Ти згадуєш перші п’янкі поцілунки
І як закипала в серцях ваших кров.
Як хочеться ще раз, хоча б на хвилинку
В той вечір осінній вернутися знов.
Щоб знову відчути приємні хвилини,
Стрибнути у вир своїх почуттів,
Забути на мить про справи буденні
І щоб безкінечно той вечір летів.
Любов залишила свій слід у душі
І сумно, і гірко ще й досі тобі.
Палкі почуття ти забути не в силі
Тому, що навіки його полюбила.
Ми робимо великі помилки,
Та так вчимося жити – такий світ.
Не повернемо ми вже ті роки,
Де безтурботні були наші дні.
Буває так, що деколи заплачеш,
А деколи смієшся аж до сліз,
Такий щасливий, що творити хочеш,
Або на стінку б через все поліз.
Та треба жити, бо таке життя,
Що треба все на зло усім стерпіти.
А що із тим, що покохала я
Уже давно не знаю що робити.
Не зумів ти любов зберегти
Не зумів, не зумів і не треба
І тепер не запитуй мене
Чом я стала байдужа до тебе
Чом при зустрічах довго мовчу
Або зовсім я їх не чекаю
Я про тебе забула давно
І про мене забудь ти, благаю.
Не переч і не стій на шляху
І не злися, мій друже, на долю.
Пам'ятай, що колись і мені
Ранив серце ти гостро, до болю...
Всю пристрасть і любов мою візьми,
Але візьмеш ти мало тут собі.
Все, що “Коханням” названо людьми
Й без того вже належало тобі.
З поетами змагатися не хочу
І слів не буду прикрашати я,
І дарувати зорянії ночі,
Й казати, що ти кращий місяця.
Не вихвалятиму я свої почуття
І не хвалитиму любов свою,
Бо це не річ якась, не іграшка.
Нікому я її не продаю!
Дощ. Похмурий день і осінь
згадую слова, що ти сказав
як ходили по асвальту босі
і незнали мір розмови барв
З неба падали краплини щастя
а в очах горіла іскра мрій
із каштанів падало осіннє листя
і я думала... ти тільки мій!
Ще секунда, і життя пропало
вже нема тих радісних надій
наче в мрії мої небо впало
а ти... смуток на душі своїй розвій
Кохаючи, ти змушуєш мене страждати.
Жаліючи-знущаєшся є мене.
Кохання - біль,а зрада рани в серці.
Твоя любов мені зігріла душу і відібрала ясний промінь сну.
Люблю тебе і серце завмирає
Люблю, люблю, люблю-навік твоя...
Вона прийшла в сльозах, з печаллю,
Із смутком, з болем у очах,
Здавалось в них пуста безодня,
Та ні, ховався там десь страх.
Вона боялась – не пробачить,
Вона боялась – прожене,
Вона прийшла – та він не бачив,
Що у руках вона несе.
Він не побачив там в долонях,
Кривавий слід і щось живе,
Він не помітив, що у пригорщку
Своє життя йому несе.
Вона прийшла… в сльозах, з коханням,
А він прогнав, як схибив він,
Не знав, що то остання,
Його остання надія у житті.