RU UA

Ця дорога, ця швидкість, ця осінь і ти
І серце в грудях так шалено б’ється
Тільки б з розуму від щастя не зійти
Таке враження, що душа сміється

А на зустріч нам листя шлях устеля
А ми, вільні мов вітер, несемося в ніч
Залишаються позаду село і ліс і поля
І зорі над нами сяють, мов тисячі свіч

Прохолодного вітру я не відчуваю
Обняти сильніше найбільше бажаю
Що з цим робити просто не уявляю
В цих щасливих секундах утопаю

Тільки б цей вечір тягнувся вічно!
Тільки б ти ніколи нікуди не пішов
Як почався він чудово і не звично
Так чарівно й казково пройшов


Тебе любила я як вітер небо,
в огні сумнівів і образ...
Нащо ж закоханого з себе
ти удавав у кожен раз?

Тебе любила я як вітер рожу
в солодкій тузі, у журбі...
Але нещирості не можу
простити навіть і тобі.

Ти не любив у час останній
який же біль, який же біль!
Та за ілюзію кохання
навіки вдячна я тобі.


Кохання

Кохання... А що таке кохання?
Хіба знайдеться той, хто пояснить?
Хтось скаже, що це радість,
Хтось страждання...
А я скажу, що це є вічне одкровення,
Що це є щастя і єднання двох життів.

Кохання, це не просто почуття
Що зігріває душу й тіло
Це ніби вітер, який був, а вже нема
Це ніби зірка, що світила, та не світить.

Але хіба оце таке кохання?
Що ніби дощ пройде, лишивши тільки слід!
Та ні, кохання зовсім інше
Воно приходить і уже не йде.

Хтось скаже, що проходить
Ні, не правда
Бо, що проходить,то не є кохання
Це лише потяг, пристрасть чи порив...

А справжнє почуття живе у серці
І посиляється у ньому назавжди
І вже ніщо не зможе це змінити
Бо, коли я помру, помре й воно.

В моєму серці вже живе кохання
До тебе найрідніший у житті
Ти мій коханий, мій ти ангел хоронитель
Моя, ти чиста крапелька роси.

Моє ти, сонце, що щодня сіяє
Моє ти, небо чисте і безкрає
Для мене, ти усе у цьому світі
І вже ніхто й ніщо, не зможе це змінити.