RU UA

Ти знов мовчиш, й шматуєш моє серце
Скажи причину, що зробив не так?
Можливо, що люблю так сильно, сильно,
Сильніше навіть за своє життя...?

Мені піти з твого життя назавжди?
Замести всі сліди, й забрати всі слова?
Скажи мені, скажи мені всю правду
Мені всерівно, що вона гірка...

Давай хоч щось будемо говорити
Мовчання це не вихід - це тупик.
Словами можна стіни розвалити,
Мовчанням «хрест» поставити навік.

3 comment Коментарі (0)

Свята настали і усі святкують
І келихи немов дзвіночки б'ють
Лиш тільки я сиджу один сумую
Тебе чекаю, а тебе нема...

Усі телефонують і вітають,
Бажають щастя і здійснених мрій.
Лиш тільки ти одна мені потрібна,
І більш ніхто, не треба більше мрій...

Не треба подарунків, ані грошей
Достатньо поцілуночка твого...
І ще б три слова з уст твоїх почути
Вони простенькі: «Я тебе люблю»...

1 comment Коментарі (0)

Свята настали і усі святкують
І келихи немов дзвіночки б'ють
Лиш тільки я сиджу один сумую
Тебе чекаю, а тебе нема...

Усі телефонують і вітають,
Бажають щастя і здійснених мрій.
Лиш тільки ти одна мені потрібна,
І більш ніхто, не треба більше мрій...

Не треба подарунків, ані грошей
Достатньо поцілуночка твого...
І ще б три слова з уст твоїх почути
Вони простенькі: «Я тебе люблю»...

0 comment Коментарі (0)

Я маленька українка,
Звуть мене Степаненко Вікуся.
Я живу в селищі Добровеличківка,
Вчуся я у десятому класі,
Не марную дарма часу –
Я танцюю, я співаю
Та іще й вірші складаю.
Я люблю свою родину -
Мою матінку єдину,
Я стараюсь бути чемна -
Знаю слів багато й віршів.
А за все, що вмію й можу
Я подякувати хочу
Тим, хто нам добро дарує,
З нами шлях до знань торує.
Вчителям усім чудовим
Шлю подяки щире слово.
Обіцяю, мої рідні –
По життю пройду я гідно!
І крізь роки швидкі
Пронесу я рідну мову,
Кобзареве вічне слово,
Віру в Бога і надію,
Що в душі моїй зоріє.
Прошу в Нього добру долю,
Для Вкраїни – світлу волю,
Щоб щаслива я зростала,
А держава розквітала.


Побачив образ я знайомий.
Знову мурашки по тілу,
Образ споглядаю як з картини замальований
Чи то стою чи то пливу,
Мовчки споглядаю на красу.
Руки тремтять ніби зав'язані,
Думки знайомі, всі пов'язані,
Очі горять, не вірять,
Не хочуть бачити
Все те, що хотілося б забути.
Пролітає вогнем спогад по нервах,
Як стояла вона в чарівних, білих кружевах,
А я ніби німий та нерухомий,
Ніби п'яний тою красою,
Ангельською, чарівною, внеземною,
Вбиваючою моє сердце з середини...
Я вже ніби думаю тут дві годи
Чи заговорити підійти,
Чи відвести погляд та втікти.
Сердце хоче розум паралізувати,
Намагаюся себе в руках тримати.
Відчуваю знацомий аромат,
Сердце ніби мучає кат,
Відчуваю як в тих зів'ялих квітах
В яких лишився запах твій.
Я вже якийся сам не свій,
Прямо як дитя безпорадне.
Очі, ізумруди, дивляться на мене,
Та несуть мою душу в небуття,
Нагадуючи їй знайоме почуття,
Пам'ять не зможе ніяк поглинути забуття.
Це все якесь дежавю.
Так і хочу вигукнути:
"Я тебе люблю!"
Або в прірву цибнути
Сказавши:"Я краще себе вб'ю..."
Не можу я більше тут бути,
Вирішую це місце покинути,
Доки себе ще можу стримати,
Доки всі нерви не згинули...

0 comment Коментарі (0)