RU UA

Крокую по лезу, сціпивши зуби, всередині мене адреналін,
Серце палає чорнобильським димом, розвіює хмари вітер в журбі,
Я знаю, що варто змовкнути трішки, забути про холод, тугу секунд,
Варто змовчати...
Карменове танго,
Карменова доля,
Думи проблем...
Сумбурні комашки граються в мозку, і п'янки веселі, а серце болить — осінь у дверях.
Історія скаже, що хвилею відчай тихий, як сон,
Напевно, брехня все, думає совість...
Де гордість?
Де сила?
Де хвилі морські — діви нужденні. Карменові учні співатимуть в серці, в горлі вино,
І справді по лезу ходячи з болем зникають страждання,
Горе моє.
Останньою вийду з депресії тіла, зникла давно, я хочу лиш спокій, краплі дощу чи хвилинне блаженство...
В церкву зове...
У виборі танців я виберу танго.
Квітка душа.
Кармен зрозуміє силою правди, а інші всі пройдуть в тихі вірші...
Карменова доля спіткатиме всюди: з ними в гарем...
Крокую по лезу, бритвами ранюсь,
Де віра у мене — сонце зрання.

comment Коментарі (0)

Все що в полі зору
Накрилося туманом,
Бредеш невипадково
У світі дива й марив.

Ти вже не розумієш
Чи є якась різниця
Між мріями, що сієш
І радістю в зіницях.

Реальністю назовні,
Жахливим поворотом,
Страхом, яким повні
Пропалені турботи.

Ти вже не відчуваєш
Себе під вагою образ.
Плетешся і пробачаєш
Невідомо котрий раз.

Тебе оточують призми
Байдужих, змоклих слів.
Брудні, залиті слізьми
Війни, що ти пережив.

Рівно через вічність
Дістанешся стежками
Воріт в новому світі.
Вже стеляться тумани..


Чому так боляче мені,
Можливо за колишні помилки?
Зробивши боляче тоді,
Отримую і я тепер кілки.
У серце.
Пече чи колить, ріже, ниє,
Незнаю...наче усе тіло мліє.
Коли чекаю я кохання, відразу ж знаю, жди розчарування.
Я хочу відчувати, бачити і чути,
Усе чому і де болить - забути!
Та є людина якій боляче зробила я,
Тому це все мабуть тепер карма моя.
Байдужість - гірше "не люблю".
Я бачу в інших те про що молю,
Тебе...Та ти не чуєш....
Я знаю, що нічого не змінити,
І різні в нас з тобой світи,
Та всеодно надіюсь шлях цей зупинити,
І разом іншою дорогой йти!


І сніг пройде... І квіти всі зівянуть
Пожовкне листя, опадуть садки
Моя любов до тебе не світанок
Я не згублюсь і вітром не втечу

Я не ховатимусь в час передгроззя
І в час біди тебе не омину
Я буду поруч, не зламаюсь, точно
І не покину, бо в тобі живу

якби ти знав, як сильно я люблю...

comment Коментарі (0)

Я пишу тобі вірш, хоч клялася - не буду.
Я і так забагато тобі віддала,
Я так довго боялася, що скажуть люди,
Що не знаю: чи тліла, чи й справді жила.

А тепер мені легко: я вільна, мов вітер,
І по венах у мене мистецтво тече.
Трохи плакала... Байдуже, вітер все витер,
І олівчик в руці обернувся мечем.

Виявляється, сильна, хоч дещо наївна.
І не здамся так просто, образ не прощу,
Я - гроза весняна, я - могутня стихія,
Не підходь, бо дощами тебе пригощу.

Щоб знайти в собі силу, упевненість, спокій
Треба стати на хвилю хоча би слабким,
Коли сонце раптово зірветься за обрій,
Не боятись, а просто стрибнути за ним.

comment Коментарі (0)

знов бринькне гітарна струна
ти станеш героєм казки
та той еталон наступна брехня
до чорта тобі фантастичні підказки

закриєш повіки.
і що?
знов темнота,
мов та фарба,
розлита?
та ні, вже тисячні віки
Сонце світить на нашій Землі
та от серця охололі
і скільки не було би волі
забудеш ти закони долі
ну все. доволі.

починай все поволі.

неминуче колись тай мине
прийдешнє якось пройде
незабутнє, як завжди, забудеться
а теперішнє знову не збудеться

верзу чергові нісенітниці?
що за безглузде дівчисько?
та у кожного свої обітниці
мене ж катує власне чортисько

годі. бувайте.
скоро зустрінемось.
спочатку давайте
прокинемось.


Як же тяшко на душі
Неначе терном прокололи
Так хочеться напитись і піти
І йти незнаючи дороги

Знайти тебе в незнанім світі
І залишитись там уже на вік
прожити радісні й погані миті
Незнаючи в тім світі бід

Но тут прокинусь і відрию очі
Подивлюсь на робочий стіл
Там фотографія. МИ двоє
І збоку аркуш ниписаних
МОЇХ ВІРШІВ

comment Коментарі (0)

Прозорий вітер, я тебе не бачу,
Та уявити який є, не можу...
Нам видно сонце та як дощик плаче,
Тебе шукаю я і не нахожу.

Торкнешся лагідно мого обличчя,
Волосся, ніби граючи скуйовдиш,
Незримо дуєш, мабуть, з потойбіччя,
Або хвилини в затишку проводиш.

Щасливий вітер - невидимка дихав,
Хитаючи дерева, квіти, трави,
Злетів кудись та стало дуже тихо,
У нього зустріч з іншими вітрами.