RU UA

Ніч
Вечірнє село пливе у мріях зимових.
Закручує сніг свої танці від ночі до ранку.
І вітер співає-пісень він взнав тисячу нових.
Прокинемось завтра,і не побачим світанку.
Наступного дня нову заведе хуга пісню.
Бабуся Зима і не думає ще відступати.
Все замело,ідороги не видно,звісно,
Лиш стежки протоптані нами від хати до хати.
Виступив місяць у небі зірки випасати.
Тихо він гонить отару свою до схід сонця.
Місячне сяйво не омине жодної хати,
Місяць-пастух загляне у кожне віконце.
Сумно природі-дерева стоять знесилені.
Срібним чорнилом по них метіль розписалася.
Промені сонця ще світять-Зима не скорила їх.
В пору сувору лиш ними весна скористалася.

comment Коментарі (0)

Спокусу серцю не забути,
вона опянить почуття,
такої дивної отрути-
ти ще ніколи не пила.
Тобі кохання вже не треба,
і кожень день тепер новий,
у світлі пристрастей до тебе,
я буду щирий та простий.
Не зраджу я тебе словами,
зігрію ніжністю руки,
і буду щирим почуттями,
негратиму з душею гри.

comment Коментарі (0)

Самотність… Спокій… Тишина,
І надзвичайна сила.
Ти неймовірна і одна,
Така як ти – єдина.

Ти тепла, добра, молода,
Весела, гарна, мила,
Прекрасна, лагідна, жива,
Тендітна, ніжна, щира,

Ти сонце, вітер, океан,
Ти небо, зорі, квіти.
Ти все поєднуєш в собі,
Ти лиш одна навіки.

Я знаю ти знайдеш його,
Він буде особливим.
Він проживе твоїм життям,
І ти будеш щаслива.


ЛАГІДНІ МАМИНІ РУКИ

Крізь високі жита, крізь ліси голосні
В’ється шлях і кружляє по схилах.
А в саду вже звучать солов’їні пісні,
І розквітли півонії милі.

І вже хутко, як птах, до зелених воріт,
Розкриваючи радо обійми,
Сміючись, наша мама назустріч летить,
Бо її вже збулися надії.

Її легко щасливою можна зробить –
Лиш з’явитись на день чи на другий.
Мама стала молодшою лише за мить,
І зникає тривога і туга.

Як же просто свої ми марнуєм роки,
Не рахуючи дні та хвилини.
Ген летять журавлі, проминають віки,
І неждано приходять сивини.

Я не знаю, чому, і навіщо, й коли
Постарілася наша матуся,
Як роки пропливли, наче води ріки,
Відповісти на це не беруся.

Хоча сонце таке ж, як було і тоді.
І веселка лягає на луки.
Та з’явилися зморшки у мами тонкі,
І стомилися лагідні руки.

Ми не можемо вплинуть на плинність років,
Ми не владні над тими роками.
Та ми можемо більше любить, берегти,
Захищати і слухати маму.

comment Коментарі (0)

ОСЬ ПРИЙДУ

Ось прийду і спечу тобі піцу.
Чи зажарю вареники салом.
Чи станцюю. Яка там різниця,
Якщо здасться того це замало.

Задля сміху з найвищої скелі
Я пірну у вируюче море.
Та ж, напевно, з твоєї оселі
Повигоню і смуток, і горе.

Я у теплії літнії ночі
Розкажу тобі дивнії речі –
Що у тебе – найсиніші очі
І надійніші мужнії плечі.

Ти радієш галушкам в сметані,
Підставляєш вуста для цілунку,
А прокинувшись десь на світанні,
Будеш знову шукать порятунку

Від моєї любові та ласки.
І підеш собі в спокій та тишу.
Ти – приземлений, я – десь із казки,
Щезну, тільки закриєш ти книжку.

comment Коментарі (0)

МАРЕВО В ТУМАНІ

Рими лізуть у голову, й годі,
І не можу нічого зробити.
Я пишу, замість щось у городі
Прополоти чи квіти полити.

Як чарує привабливість ночі.
Місяць в небі всміхається. Тиша.
Спати хочу. Злипаються очі,
А рука у блокноті щось пише.

Я про тебе пишу. Та навіщо?
Заблукав ти в якомусь тумані,
І тебе не побачу я більше,
І себе більше я не обманю.

Ти кохав мене палко і сильно,
Так шалено, нібито востаннє.
Та чомусь потім в мареві дивнім
Заблукав ти, в якомусь тумані.

Ти поклич, як біда, дуже прошу.
Ти поклич серед ночі чи рано.
Я пройду крізь сніги і порошу,
Прибіжу крізь дощі і тумани.

Може, сонце туман той розтопить.
Може, місяць освітить дорогу.
Може, знайду тебе ненароком
І забуду печаль і тривогу.

Я прийду. Та адреси не знаю.
Бо ж ти – марево десь у тумані.
Я себе від тебе відлучаю.
І себе більше я не обманю.

comment Коментарі (0)

ЛИСТОЧКИ ЗІВ’ЯЛИ

Листочки зів’яли,
Посипались долі.
І губи сказали:
- Страждать вже доволі.

Як вітер у полі
Гуляє, де хоче,
Даю тобі волю,
Гуляй, парубоче.

Немає кохання,
Немає й не буде.
А завтра ізрання
Мене ти забудеш.

comment Коментарі (0)

НАТХНЕННЯ МОЄ
|
Моє натхнення,
Квіточка тендітна,
Зросло ромашкою в моїй душі.
Наповнена душа
Любов»ю й світлом,
Плекаючи надією вірші.

Моє натхнення,
Ніжне і лякливе,
Тремтить в душі, як мальва у росі.
Його лякають ті бурхливі зливи,
Що холодять мене в нелегкому житті.

Моє натхнення,
Пагінець в пустелі,
Згинається, як дуне суховій,
І оживе, як дощ
Окропить землю,
Й знов розквіта серед чекань і мрій.

comment Коментарі (0)