RU UA

Ти немовлям взяла на руки,
Теплом й любов'ю оповила.
Які ж ти пережила муки!
І звідки є в тобі ця сила?

Недосипала ти ночей,
Завжди думками про дитину.
Сльоза вже капає з очей,
Від цих турбот, без перепину.

В садок за руку привела,
А місця й так не находила.
І все одно!Лиш про дитя...
В молитвах господа просила!

Щоб не голодне там було,
Уваги більше діставало,
Щоб більше всіх, йому везло.
Й від чужих все ласку мало.

І знов за руку! В перший клас!
Уже і вчитися пора...
Та швидко пролітає час
Закінчить школу,-"дітвора".

А скільки сили і терпіння,
Вкладала у дитячу душу.
Щоб дати початкові вміння
Шепочучи собі, тихенько -" мушу"...

За руку привела в життя,
В життя доросле, - не дитяче...
Тобі зосталось каяття,
Що це дитя, десь тихо плаче!

Ти підставляла як могла,
Крило підтримки та довіри.
І від лихого стерегла,
Все мала лиш благі намІри.

Давала мудрі настанови
І вчила сіяти добро.
Які б не трапились умови,
Його давати все одно.

Бувало що не розуміла,-
Дитина мамині слова.
Десь було навіть крижаніла,
Але з дороги не зійшла...

Колись поранивши крило,
Ти не могла уже взлетіти.
Та перепонам всім на зло
Набрала сили!Й далі жити!

Пішла в незнанії світи,
Щоб те дитя жило в достатку.
Кріз сльози йшла ти до мети,
Хоч й не давала йому ласку.

Не може відстань відщепити,
Частинку з цілого зерна.
Так мама може лиш любити,
Віддавши всю себе сповна.

Рядочки ці любимій мамі
Присвячую я від душі.
Дитя і мати є,- не зламні!
Це найцінніше у житті!

Sakalosh Viktoria ©
13.05.2018

comment Коментарі (0)

Кiт задумливо зирить як груба тріскоче.
Щось завжди загадкове живе у вогні.
Щось гуде, завиваючи, дике, відьмаче,
Щось злітає та іскрами гасне вгорі.
Прошепчи листопаду - хай більше не плаче.
Проводжаючи осінь - прости всі гріхи.
На коні вогняному хай панна проскаче
І плащем золотистим услід завихрить.
Що залишиться серцю ? Краплина удачі,
Та ще іскра надії, між зимніх вітрів.
Білим снігом освятяться темні палаци,
Лунко відгомін щастя, як сон, пролетить...


Так пахне літо: м‘ятою і виноградом.
Зірки - в ногах, а щастя - між грудьми.
Не вірю фразам, міміці й питанням,
Нема нічого крепшого за твоєї руки.

comment Коментарі (0)

Осінній вальс кружляє по землі.
Його людина сонно зустрічає.
Чому самьотньо так в душі мені?
Самотність у блакитній чашці чаю.

Вже день короткий і безмежна ніч.
Повітря, вже осіннє, раптом, охололо.
Чому самотньо? Бо не в часі річ.
Ми самі творим атмосферу, що навколо!

І восени важливо посміхнутись.
У дощ, у сніг, у сонце, навіть коли лід.
Даруй людині посмішку від серця -
І вона тобі віддячить вслід!

comment Коментарі (1)

Ти мене зрадив
Гуляєш ти з другою.
И називаєш її жінкою.
Навіщо я плакала ночами
Коли ти з нею там гуляв?!
Навіщо я всю любов вложила
Коли ти мені не довіряв?!
Ти мене зрадив
а я цілі ночі і ждала,
і думала де там ти ходиш
а ти там із нею гуляв
і навіть мені не довіряв…

comment Коментарі (0)

Народ, осяяний
Історичною пам’яттю, -
Нездолений. Ми
Мусимо знати і не
Забувати ціну війни і перемоги.
Наш рідний Севастополь!
Над тобою
Нависли хмари
В спалахах – вогнях,
І ти, мов витязь,
Вирушив до бою,
Перепинивши
Ворогові шлях.
В суворі дні,
В добу для краю грізну
На Чорнім морі
На сторожі во фортецю
Тебе поставив
З певністю народ Радянської Вітчизни.

comment Коментарі (0)

Бува не можу стримати я сліз,
І серце крається, штормить...
Тече по венах сильна злість,
І душить мене ще сильніш!

Неначе терен мене обвива:
На привкус злість- вона гірка,
І ти кричиш, тобі болить,
І голова твоя тріщить!

А ти вдихаєш раз за разом,
Повітря чисте видихаєш-
І душу свою ти звільняєш.
І з часом біль уходить сам,
Але на серці в тебе шрам.


Так добре буть на самоті,
Коли поринувши в думки-
Сягаєш неба висоти.
І в цій блакитній метушні,
Ти чуєш тиші скрижалі.
Вона наповнює тебе, вона співа, вона несе.
А ти танцюєш в пустоті,
На цій небесній висоті.
І добре робиться тобі:
До самих кончиків душі...