Вірші - Відчуття

Майже разом

Можна себе назвати
Іменем нереальним,
Середину поміняти
Стати оригінальним.

Майже разом з тобою,
Близько, як дозволяєш.
Затиснені пуповиною
Чекання, яку перерізаєш.

На вулицю б вийти
І увімкнути в плеєрі гранж,
Забути складні моменти,
Схопити ще один шанс..

Non una poesia

Стільки слів про любов.
І немає кому розказати...
Стільки віршів про славу
І немає кого величати.
Всі розбіглись, пішли
То у мандри, то в поле
А мене не взяли...
Переживу якось горе...

Важко бачити радість,
Де болото образ
Де є купа, "втручаюсь"
І немає розрад...
І тоді не до казки
І не до "Hepi end"
Тоді всі гуморески
Ніби втратили сенс...

Розбита

Так тихо стало навкруги...
Немов все вимерло довкола!
На серці шрами та сліди,
В душі не чути навіть соло!

Так тихо стало не тому!
Що світ увесь заснув в надії!
То крила знов біля вогню...
І знов розбиті усі мрії...

Розчарування вже лунає,
І вкотре стукає в життя:
Образа душу розриває,
Початок є, - нема кінця...

Як правильно зробити крок?
Щоб знову десь не оступитись!
Іти вперед!?Взяти урок!?
Чи для пояснень зупинитись?

Як істину знайти в брехні:
Чи правді в очі подивитись,
Десь заховати в глибині:
Щоб безсумнівно відродитись!

Усе ж минає...Час лікує...
Та забувається не все!
Тому що біль серце руйнує,
І з кожним днем, сильніш росте...

Напитись тиші, як вина,
Тонути в темряві, не чути дна.
Одна, одна, я знов одна
І не важливо, де чия вина...
Так зимно стало коли ти пішов.
Так тепло коли був зі мною.
Останній сніг давно уже зійшов,
Але весну він не приніс з собою.
Вона до мене більше не прийде
І люті стужі обпікають щоки.
А я усе гукаю: "Де ж ти? Де?"
В надії знов почути твої кроки...

😞😞😞😞😞😞💔💔💔💔💔

Коли настане ніч
І місяць буде повний
Я рокзажу тобі
Яка моя любов
Вона тендітна, ніжна і щаслива
Вона весь стрес знімає із душі
Вона мов ластівка
Навколо нас літає
І заспокоює весь біль в моїй душі......

Слоьзи

Летять,летять осінні дні.
Години,ночі і роки,
А серденько болить
Аж кровю вже кипить.
І біль душевний не згасає
І сміх не той
Лиш сльзи щирі
По щоках течуть
Хоч плачучи умру...

Мамі

Ти немовлям взяла на руки,
Теплом й любов'ю оповила.
Які ж ти пережила муки!
І звідки є в тобі ця сила?

Недосипала ти ночей,
Завжди думками про дитину.
Сльоза вже капає з очей,
Від цих турбот, без перепину.

В садок за руку привела,
А місця й так не находила.
І все одно!Лиш про дитя...
В молитвах господа просила!

Щоб не голодне там було,
Уваги більше діставало,
Щоб більше всіх, йому везло.
Й від чужих все ласку мало.

І знов за руку! В перший клас!
Уже і вчитися пора...
Та швидко пролітає час
Закінчить школу,-"дітвора".

А скільки сили і терпіння,
Вкладала у дитячу душу.
Щоб дати початкові вміння
Шепочучи собі, тихенько -" мушу"...

За руку привела в життя,
В життя доросле, - не дитяче...
Тобі зосталось каяття,
Що це дитя, десь тихо плаче!

Ти підставляла як могла,
Крило підтримки та довіри.
І від лихого стерегла,
Все мала лиш благі намІри.

Давала мудрі настанови
І вчила сіяти добро.
Які б не трапились умови,
Його давати все одно.

Бувало що не розуміла,-
Дитина мамині слова.
Десь було навіть крижаніла,
Але з дороги не зійшла...

Колись поранивши крило,
Ти не могла уже взлетіти.
Та перепонам всім на зло
Набрала сили!Й далі жити!

Пішла в незнанії світи,
Щоб те дитя жило в достатку.
Кріз сльози йшла ти до мети,
Хоч й не давала йому ласку.

Не може відстань відщепити,
Частинку з цілого зерна.
Так мама може лиш любити,
Віддавши всю себе сповна.

Рядочки ці любимій мамі
Присвячую я від душі.
Дитя і мати є,- не зламні!
Це найцінніше у житті!

Sakalosh Viktoria ©
13.05.2018

Кiт задумливо зирить як груба тріскоче.

Кiт задумливо зирить як груба тріскоче.
Щось завжди загадкове живе у вогні.
Щось гуде, завиваючи, дике, відьмаче,
Щось злітає та іскрами гасне вгорі.
Прошепчи листопаду - хай більше не плаче.
Проводжаючи осінь - прости всі гріхи.
На коні вогняному хай панна проскаче
І плащем золотистим услід завихрить.
Що залишиться серцю ? Краплина удачі,
Та ще іскра надії, між зимніх вітрів.
Білим снігом освятяться темні палаци,
Лунко відгомін щастя, як сон, пролетить...