RU UA

А перед нами гори-горизонт,
Безмежно вільний - він без оков,
Йому на зустріч підем разом,
За руки міцно взявшись знов.

І хай часом бувало дуже прикро,
І хай вірити ніхто не вмів,
Та сьогодні нам все уже відкрито,
Нам тепер не треба маяків.

Розправим сміло свої крила,
Так легко відірвемся від землі,
Хай ловлять мрії ті вітрила,
В польоті на хвостах вітрів.

comment Коментарі (0)

Біліють в небі журавлі,
Летять у простір без журби.
Тишком скачуть горобці,
Щоб не побачили коти.

І з утім, без змін надії,
Мережеве сонце ще горить.
Чергові дні вже по біліли,
І не чутно в небі журавлиний крик.

comment Коментарі (0)

Ти знаєш, а зорі також співають,
Їх чути за великими полями,
Так по-красивому далеко,
Вони заливаються піснями,
Так по-таємному тихенько,
Що це залишиться між нами.

Ти знаєш, а море теж говорить,
Це чути в глибинах й хвилях,
Так по-красивому велично,
Вони зливаються з словами,
Так по-таємному лірично,
І це залишиться між нами.

Ти знаєш, а вітри також шепочуть,
Їх чути, десь під небесами,
Так по-красивому високо,
Вони шепочуть між містами,
Так по-таємному самотньо,
Хай це залишиться між нами.

Ти знаєш, а серцю не змовчати,
Слухай днями й ночами,
Як по-красивому рівненько,
Воно веде тебе стежками,
Як по-таємному легенько,
Що це все, що є між нами.

Як завжди, дирява пам'ять, дописала вірш і забула викласти, точніше не переписала нікуди з чорновика, який, я думала, що загубила, але ревізія дала свої результати)
Ідея цього вірша прийшла ще в 2018 р. після, того як я черговий раз перечитувала книгу "Маленький принц" - Антуана де Сент Екзюпері і там була така гарна фраза -" Якщо зорі в небі сяють, отже комусь це потрібно" І так появились перші рядки "Ти знаєш, а зорі також співають...", в той момент, я ще не знала, як краще його завершити, але з часом відповідь прийшла сама, хтось з моїх друзів каже, що цей вірш, як діалог між серцем (земним) і душою (вічним). Душа говорить " Ти знаєш, а зорі співають" на що серце " Ти знаєш, а море говорить", хтось ,що це про двох закоханих, що діляться своїми почуттями, але кінець - це вже моє звернення до кожного - слухайте серце.

comment Коментарі (0)

Знов мені ночами сниться море.
Перевеслих хвиль стрімкий розгін,
Всеосяжні синьо-вод простори,
Вони значно більші моїх стін

Хай сняться сни мені казкові,
Хай присплять мій сум і гнів,
Що скамяніли в кожнім слові,
І стали тіню моїх днів.

Знову ніч і знову сниться море,
Наче це той справжній дім,
Та ранок свої відкриває штори,
І так тихо пропадає він.

comment Коментарі (0)

Погода осінь -
В душі дощить.
Ніби вже досить,
Душа тремтить.

Колір туману
Веде до самообману.
Відкривши душу,
Сперечатись не мушу.

Річ не в погоді,
І сенс не в житті.
Ноги-руки голі,
Хочуть бути в теплі.

Вітру свобода,
Від природи дана.
Мені б та свобода,
Я жив би сповна!

comment Коментарі (0)

Воду і горе змішати
любить захмарний Жах,
Повінню плачуть Карпати,
тонуть Карпати в сльозах.

Гнівливість стихії і кара
страшніше жахливого сна,
Дещиця - сльози людськії,
та найгіркіша вона.

Низка хвилин швидкоплинних
Небесним карає вогнем,
Кара карає невинних,
Винні живуть без проблем.

Будьте розумні, не плачте,
хибних зрікайтесь ідей,

Любі Карпати, пробачте
своїх нерозумних дітей!

comment Коментарі (0)

Іван Зігмундович Романюк
Зимова ніч

На холоднім небосхилі
Місяць втомлено застиг.
І берези посивілі
Забрели по пояс в сніг.

Забрели та заблукали
І зітхають скрушно в ніч.
А поземки білі шалі
Коливаються зузбіч.

comment Коментарі (0)

Тремтяче небо доторкнулося землі,
з пап'є-маше квітуча біла вишня.
Пливуть сади, як паперові кораблі,
на пристань почекати знову вийшла.

Дерева тихо говорили про людей,
в прозорий шепіт сходила розмова.
Краса на видиху, що рветься із грудей,
в бажанні вчити й знати їхню мову.

В пейзажах милих прочитати письмена,
дивуючись природному декору.
З душі словами розчинилась пелена,
пливу у човнику крізь мить прозору.