RU UA

Іван Зігмундович Романюк
Зимова ніч

На холоднім небосхилі
Місяць втомлено застиг.
І берези посивілі
Забрели по пояс в сніг.

Забрели та заблукали
І зітхають скрушно в ніч.
А поземки білі шалі
Коливаються зузбіч.

comment Коментарі (0)

Тремтяче небо доторкнулося землі,
з пап'є-маше квітуча біла вишня.
Пливуть сади, як паперові кораблі,
на пристань почекати знову вийшла.

Дерева тихо говорили про людей,
в прозорий шепіт сходила розмова.
Краса на видиху, що рветься із грудей,
в бажанні вчити й знати їхню мову.

В пейзажах милих прочитати письмена,
дивуючись природному декору.
З душі словами розчинилась пелена,
пливу у човнику крізь мить прозору.


Цвітуть самозакохані нарциси,
Ковтають пристрасть з келиха тюльпанів,
Ірисів гостре листя, ніби списи
Та ставні канделябри від каштанів.

Земля уже вкривалась пелюстками,
Їх вітер з абрикос зривав зухвало,
Все, як міраж, все буцімто не з нами,
Яскравістю цвітіння дивувало.

Не бачити красу - погана звичка
Не помічати зовсім все навколо,
Пухнаста, малахітова травичка...
Весні радіє серце, як ніколи.


Ти знаєш, а зорі також співають
Їх чути за великими полями,
Так по-красивому далеко,
Вони заливаються піснями,
Так по-таємному тихенько,
Що це залишиться між нами.

comment Коментарі (0)

У пору ранньої весни,
Густий туман припав до долу,
І охопив він все село,
Своєю димкою чудною,

І зазирнув він в кожну хату,
І взявся по дахам гулять,
І огорнув він гори сиві,
І землю рідну, не забув обнять.

comment Коментарі (0)

Капризний березень, немов дитина,
То посміхнеться сонцем, то заплаче,
В прозорий світ з натхненністю порине,
То хмари сизокрилі, мов незрячі.

Його непередбаченість бентежить,
Радіємо й сумуємо з ним поряд,
Дощем проллється зранку, мовби нежить
І затамує він на квітах погляд.

Весна, як первістка веде за руку,
В обійми огортає обережно,
З землею, що прокинулась в сполуку
І з небом синьооким в даль безмежну.


Дерева вигинали спину,
Їх вітер запросив на танець,
Крутив у танго без зупину
Так емоційно, як іспанець.

Цей кабальєро, що із півдня,
Аж до землі згинав, ганеба,
Дерева думали, безодня...
Та підіймалися до неба.

У супровід включивши труби
Звучав він сотнями тромбонів
Гудів, як танцювати любить
Летів безмежно, без кордонів.


О, Юність! За плечима довгі коси,
Кохання, від якого шаленіли
І пролісків лісних яскрава просинь,
Над нею гучно так джмелі гуділи.

Йшли через луки, де паслися коні,
Рясніла після повені травичка,
У ароматів весняних в полоні
Плелася юності в майбутнє стрічка.

Нестерпні дотики краси земної,
Весни обійми ніжні та ласкаві
На все життя залишиться зі мною,
Як юності стежиночки яскраві.