Я більше не хочу без Тебе...
Я більше не хочу без тебе
Вчитись у самотності та відчаю
Падати на землю і ридати
Боліти і зневажати себе
Я більше не хочу без тебе
Бути залежним і мовчати
Ховати вчинки у темряві
Нищити себе, опускати очі
Я більше не хочу без тебе
Тримати любов на ланцюгу
Боятися людей, не помічати
Чужої біди та чужих сліз
Я більше не хочу без тебе
Ображатися, страждати
Шукати без кінця дорогу
Чекати безнадійно правди
Я більше не хочу без Тебе...
Самотня Самотність
Про Ковід-19
Пам'ятаю дні, що в насолоді
Проводити з легкістю було.
Так приємно було на свободі.
Прикро, що було це так давно.
Вже рік, як прикуті карантином.
Зненацька заявився він.
І ті хто захворів ковідом,
Моляться, щоб встати з колін.
Хто переміг вже не є байдужим,
А хто ні, то них уже нема..
Він не чіпає тільки дужих,
І тих хто небажає зла.
Ми чекаєм перемогу,
На цю хворобу сильний дух.
Вкладемо разом допомогу
Подолати той недуг.
Яковук Руслан
Лелекам
В тривозі жовкли, каменіли,
Відхід свій літо прокурличе,
Лелечий скрик - мов зойк душі,
Пора в дорогу... Ватаг кличе.
А дорога - далека,
А дорога - тернами,
І летіти лелекам,
Над степами-морями,
І летіти подалі,
Їм від рідного дому,
В серці давлячи жалі,
В тілі чуючи втому.
А як вернулись навесні,
Лелеки ранньою порою,
Ті калини у вічносні,
Хились чорно над рікою,
А дорога - далека,
А дорога - тернами,
Ми летіли лелеками,
Над страшними вогнями,
І летіти подалі,
Нам від рідного дому,
В серці давлячи жалі,
В тілі чуючи втому.
Avea Dea
Твої світлини...
Твої світлини, як прилив добра,
Зайвих фарб не треба,
В тебе об'єктив...
Наводиш світло, і чекать пора
Сяйва прямо з неба,
Ракурсу чи див.
Коли останнє, то горить в душі,
Русло щастя — промінь,
Краплини дощу...
Коли фотограф, не писав віршів,
Бачиш його — стогін...
Світлини в грозу.
Життя минає, і розмова тих,
Хто боїться горя...
Зваблює тебе,
Твої світлини забирають їх,
Розповідь від долі...
Надиха з небес!
Нехай лишаться із твоїм чуттям
Візьмуть колір хвилі,
Темноти ночей...
Твої світлини... Між дурним буттям
Живуть тихо милі...
Та межи людей!
***
Присвячено Тамарі Кашперській
💝💝💝
Файна Торрі
Присвячується
Він завжди з нами,
Хоть і загинув трагічно!
Дух за небесами,
Буде жити вічно!
Він, пішов не зробивши нічого,
Чого хотів не знайшов.
Не встиг, не дали.
Забрали "брудні руки" його життя!
А ті руки які піднімали,
Які обірвали життя.
Та них навіть не покарали,
Не знають вони каяття.
А руки які піднімали ....
За двадцять років йому було,
А скільки мрій у серці цвіло.
"Удари" все відібрали!
Всі цій біді страждали...
І після ударів вже не кричав,
Йшов додому він просто мовчав...
А вранці міцно спав,
І більше ніколи не встав...
Він завжди з нами,
Хоть і загинув трагічно!
Дух за небесами,
Буде жити вічно!!!
Колискова
Чи не принесеш мені якось,
Ночі пізньої той цвіт,
На нім бажання загадаю,
Поки спить в долонях світ
Може, якось ти почуєш,
Тихий шепіт - небесний спів
Там, де зорі прошепочуть,
"Солодких, дивних тобі снів"
А ранок щастям же примчиться,
І буде мрія з ним твоя
Та, що хай тобі присниться,
Засинай, моє маля.
Присвячую кожній сім'ї і кожній дитині, ми живем в непростий час, але це "час" і він невпинний, особливо, біля діток, дуже швидко вони ростуть.
Картина в майбутнє
Де ледве доноситься шум океана,
Де ранкове сонце над гірським хребтом,
А під ним, мегаполіс обнятий мостами,
Там теплий будинок з панорамним вікном,
Там стіни, що наскрізь пропахлись фарбами,
І близько озера з найпрозорішим дном,
Там картини в оздобленні великої рами,
Щось на тематику розбитих оков.
Присвячую майбутньому.
Ліні Костенко
Так кажуть, "рукописи не горять"...
У морі слів безмежної душі,
Нахлине, наче хвиля благодать
Як дивні човники пливуть вірші.
Натхнення пензлем у палітрі снів,
Лилося з серця кольорово,
Картина зіткана з чудових слів,
Барвистої, улюбленої мови.
Залишила у спадок на віка
Палають, не горять її вірші,
Де кожне слово змістом обпіка,
Бо від душі писала й для душі.
Гришко Валентина