Присвячується Ф. П. Шуберту
Дім. Ніч. Тиша.
За вікном співа вітерець.
І в його голосінні я чую-
Серенаду що пише митець.
Він новаторські нотки вкладає,
І до себе людей пригортає.
Він велику надію має,
І мистецтво своє прославляє.
Слався Шуберт ! Твої пісні,
Лягли на душу мені.
Розливаються в ній теплом,
І безмежним великим добром.
І навіки твої пісні, за вікном будуть чути митці.
Тетяна Івахненко
Ми будем вас завжди любити
А пам'ять в душі ще живе
Живе і буде там жити
Я пам'ятаю про все
Про дні, коли ви старались нас вчити.
Про всі дні народження й мрії,
Що нам малювали колись ви
Про ігри, про літо і лілії
Що вчили ви нас їх любити
Я дякую вам за усе
За вашу увагу і ласку
Нам вас не хватає-це все
Я ще пам'ятаю про казку...
Ми любим вас дуже-предеже
Ми будем вас завжди любити
Все знаю я , але як без вас жити？
Я обіцяла не плакати,
Але так треба вміти ...
PS : найкращому дідусеві♥
Ярема Анна
Дитя..
Дитя - ти бездоганне!
Таке мале й кохане
Таке тендінте і кригке
Таке омріяне і недоспане!
Твій перший крок, твоя усмішка
І перше слово, дорога не легка
Ти ще ледь-ледь переставляєш ніжки,
А вже бурмочиш якісь свої слова
Мамі
Сьогодні небо вкрилося зірми
Мов рушничок, що вишивала мама.
І так , як хрестики у мами ,
Зірки були великі і малі,
Такі ж охайні як і ті,
Що з ранку вишивала мама
Мамі ❤️
Тобі морщинки ,мамо, до лиця
Та все ж пробач за ті що через мене
Пробач ...
Що ваші з татом люблячі серця
Не раз боліли через мене... , нене ..
...
Сиве волосся в тон сірих очей ...
Та все ж пробач , за те що через мене ...
Сотні було недоспаних ночей
твоя любов щось просто незбагненне....
В твоїх очах бездонний океан
Та ти Пробач за сльози ті що через мене
Ти попри все мов вітер ,що жине туман
Від бід мене оберігаєш , нене...
Пробач , за втому , за біль , за сльози
Ти ,мамо ,як ніхто серце розполюєш в морози
Автор : Загаровська Аліна
@linka_zaharovska_
Ви живі
Знов сміється й плаче Перемога!
Знов злітає з яблунь білий цвіт...
Не заплачуть тільки ветерани.
Відійшли вони у кращий світ.
Не заплачуть більше, не згадають
Страх війни, що в снах приходив знов...
Залишились ми, нащадки ваші.
В наших жилах переможців кров.
Ви живі! Живі в онуках , в дітях,
В книгах і картинах, у словах.
Ви живі! Ви залишились жити
В пам'[ яті , у душах , у серцях!
Любка Надія
Тарас
Колись давно на землі у нас,
Жив чоловік на ім'я – Тарас.
Дав він великий дар
Зветься -”Кобзар”.
У котре дивуюсь, гортаючи книжку,
Вдивляючись в очі самої душі.
О мово рідна, ти – моя!
Це небо, сонце і земля,
Це неньчина пісня колискова,
Зоря прекрасна світанкова.
Не помиливсь, Тарасе, ти,
Тож слався на віки!
“Без мови в світі нас нема” –
Безсмертні ці твої слова.
Минають роки і століття.
Так невблаганно лине час.
І перейшло те лихоліття,
Що пережив колись Тарас.
В дитинстві сиротою став,
Талант з роками розквітав,
В майбутньому просив він долі,
Хотів для України волі.
І його ім’я — незгасне,
Світлий образ — неповторний.
Матусю моя, рідна ненька,
я лину до твого серденька.
Тебе міцно так, обіймаю,
ти краща на світі я знаю!
Пробач, що ночей не доспала,
мене ти до ранку чекала.
Пробігли так швидко ті ночі,
чому ж все засмучені очі?
Цілую твої я долоні,
цілую посріблені скроні.
Та голову низько схиляю
тебе більше всіх я кохаю!
Ти для мене найкраща перлина
я твоя неслух’яна дитина.
Я без тебе сумую рідненька,
Будь зі мною завжди, моя ненька!