RU UA

Прийди

Прийди, повстань переді мною
у своїй до нескромності красі,
хай намилуюся тобою
і легше мені стане на душі.
Нехай твоїх очей блакиті
для себе в пригорщі візьму.
Вони, мов повінню розлиті
озера, у яких тону.
Хай усміхом із уст гарячих
зігрію серденько своє.
Ти ним торкаєш струн незрячих,
а з них мелодія пливе.
До тебе ще раз доторкнуся,
згадаю той приємний щем,
у тобі смутком розіллюся
чи надокучливим слівцем,
щоб пам'ятав мене, не зрікся,
я ж твоя тінь, ти бачиш це,
в моїм ти серці вкорінився,
то ж почуття моє живе.
прийди, повстань переді мною
у своїй до нескромності красі,
хай намилуюся тобою,
бо так потрібен ти мені.

comment Коментарі (0)

Немов я був в пекельному аду
В пустині без каплі чистої води
На небі без єдиної хмаринки
І у скарбниці Соломона
Без єдиного скарба
Але зявилась ти
Немов Шахерезада звільнила ти мене
Як джин що дав мені води в пустині
І краще радуги під водоспадом Ніагара
Заполонила ти все небо
Прекрасним ореолом тим своїм
І ключ ти мій від всіх скарбів
Які не й снилися усім
Ти як принцеса Єлена
Із-за якої війна всіх королівств
Лише причина і так не стоїть
Всього твого буття

comment Коментарі (0)

Героям України присвячується...(Мамі)
Ти у сьолзах і у чорній хустині,
Я й Україна у тебе єдині...
Ні, не герой я, а просто людина!
Мамо, пробач, свого рідного сина!

Пішов на майдан, син твій вірний народу,
І вірив він серцем у перемогу...
З рапором честі тримав барикади,
На чужині та далеко від мами...

Мамо, гордись, я змінив Україну...
Там не один був, а ціла родина!
У всіх, як в одного палаючі очі,
Що до життя були сильно охочі!

Накрила майдан чорна хмара зі скату,
Затьмарився розум, пішов брат на брата..
Полилася кров, наче річка бордова!
Для чого нам люди, така перемога!

І ринулась знов,за атакой, атака...
І сто діточок залишилось без тата!
Небесная сотня - ціна перемоги...
Країна цього не забуде ніколи!

А біль у серцях, та минеться з роками,
Та вбитий синок не вернеться до мами,
Не прийде, обійме, не скаже він:"Мама"!
А буде лиш чути:"Героям тим, СЛАВА!"


Ніч,тиша...
Навколо ні душі.
Тільки я та мої думки.
Сум,розпач...
В тих думках тільки ти
Біль,жаль...
Ти далеко...
Я тут...
Відстань...
і знову сум,жаль
Що робити?
Не знаю
А може?
Та ні...
Ти...
Я...
Ми...
І знову розпач...
Але що змінити ?
де взяти ті сили щоб все витримати?
страждання...
Але я завжди з тобою
В думках,в мріях,в серці
...

comment Коментарі (0)

"Коханому"
Себе запитую не раз
Чи справді я тебе кохаю
Чи це лиш дружба поміж нас
Відверто кажучи незнаю
Побачу- важко на душі
Зустріну-нічого сказати
А може справді ми чужі
І йти нам буде тіснувато
Але ж чому,скажи мені
А може і питань не треба
Я цілі ночі й цілі дні
Постійно думаю про тебе...

comment Коментарі (0)

МАМО
Спасибі, мамо, за усе на світі!
І за життя, і радощі мої.
За те, що сонце так яскраво світить
І так співають гарно солов’ї.

За все, що я люблю і відчуваю,
Чарівність світу бачу кожен раз,
Я так добра і так тепла бажаю
Тобі, матусю, в цей святковий час.

Спасибі, мамо, мамочко рідненька.
За ласку, щедрість, щирість, доброту.
Здорова будь і будь щаслива, ненько,
Спасибі, мамо, за любов святу.

Я радий навіть небо прихилити
Та відігнати кривду і біду.
Я можу так тебе одну любити,
До тебе, мамо, в пісні я іду.

comment Коментарі (0)

Тебе бракувало сьогодні у сні
Тому я сьогодні не спала
Стосунки з Тобою приємні й тісні
На жаль , та Тебе тут замало

Прив\'язане серце , і щемить душа
Я хочу до Тебе в обійми
З платформи , вже час , потяг руша
Та в голові кляті війни

Я буду всю ніч співати пісні
Тай байдуже най би пропала
Тебе бракувало сьогодні у сні
Й на правду я навіть не спала

@ Невідома

comment Коментарі (0)

Мій Рідний Край
Читачу, якщо ти хочеш знати,
Де породила мене мати
І виріс я в якім краю,
То прочитай і будеш знати,
Що побував я у раю.

Хатина та була в малім селі,
Над річкою в зеленій низині,
А річка витікала з ставу,
Балки на лівій стороні,
Де пас чабан отару.

І ще народ назвав Млинським той став,
Бо водяний там млин стояв.
Рибак ішов туди розвіять скуку,
Пів дня там спінінгом махав,
Зате тягнув метрову щуку.

Водились там ондатри і качки,
В лататті білі лілії цвіли,
Букет з яких могли нарвати,
Лише завзяті юнаки,
Щоб нареченим дарувати.

Зелена під селом долина,
Для гусей-лебедів перлина.
За ними лози, сінокоси,
Вільховий ліс, росте калина
І верби в річці миють коси.

Там, під городом, росла верба дупляста,
Що мала літ вже півтораста.
Жили в ній галки, кажани
І горобці, сова очкаста….
Вербу спалили хлопчаки.

Ген з сходу сонця, дикі два садки,
Що Дальнім й Ближнім назвали їх діди,
У них трава, що влітку в`яне,
Медові липи там цвіли,
Все те нагадує савани.

Серед села розкішний сад біліє,
Красу якого відтворити мріє
Лише художник в полотні.
Та передать він не зуміє
Як пахне цвіт той у ночі.

Як в ніч травневу місяць ходить,
Як цвіт росою він холодить
І розправляє пелюстки,
Як соловейко соловодить,
Та хором квакають жабки.

Стежина вивела із саду,
Вже манить перейти леваду,
Де під городами ярок,
Зібрав джерел цілу плеяду
І перелив їх у ставок.


Той, хто виростав в селі Слобідці,
Стрічав схід сонця в тому місці,
Гнав босоногим із біди,
Та стерном ноги наколов до кісті –
Пейзаж цей пам`ятатиме завжди.

Давай згадаємо земляче
Й повернемось в дитинство наше,
А разом з ним в той сонцесхід,
По чім душа страдає й плаче,
Хоч йден з нас батько, другий дід.

Давай присядемо з тобою
Над сею тихою водою,
Що ще парує білим пухом,
Під цею сонною вербою
Замрем на мить всім тілом й духом.

Смуглява вільха ще дрімає,
А сонцесхід уже палає,
І перше лагідне проміння,
Життя ласкаво піднімає
Сільських перегуків сплетіння.

Он дика качка з осоки
Качат виводить до води.
Дідусь на греблі череду,
Мугича: «Гей, куди, куди», -
Жене попасти на росу.


Он хлопчик, що аж з Ленінграду,
Приїхав влітку на відраду,
Прибіг із вудкою до ставу,
І всівся на пеньок одразу,
Щоб карася піймать на славу.

На другім березі дівчата,
Прийшли схід сонця зустрічати,
Граційну закріпити вроду,
Немов русалочки косматі,
Сміючись, нирнули в воду.

А ось юрба міських дітиськів,
Піднявши мільйони брисків,
Радіє сонцю і воді…
Людино, одірвись від міста!
Ось тут твій рай, на цій землі!

Спасайте Україну милу,
Очистіть бруд, що впав на ниву,
Верніть – но, дітям рідну мову,
Верніть природу замість диму,
Верніть хоч початкову школу.

(Маньковський Віктор Романович)