RU UA

"Коханому"
Себе запитую не раз
Чи справді я тебе кохаю
Чи це лиш дружба поміж нас
Відверто кажучи незнаю
Побачу- важко на душі
Зустріну-нічого сказати
А може справді ми чужі
І йти нам буде тіснувато
Але ж чому,скажи мені
А може і питань не треба
Я цілі ночі й цілі дні
Постійно думаю про тебе...

comment Коментарі (0)

МАМО
Спасибі, мамо, за усе на світі!
І за життя, і радощі мої.
За те, що сонце так яскраво світить
І так співають гарно солов’ї.

За все, що я люблю і відчуваю,
Чарівність світу бачу кожен раз,
Я так добра і так тепла бажаю
Тобі, матусю, в цей святковий час.

Спасибі, мамо, мамочко рідненька.
За ласку, щедрість, щирість, доброту.
Здорова будь і будь щаслива, ненько,
Спасибі, мамо, за любов святу.

Я радий навіть небо прихилити
Та відігнати кривду і біду.
Я можу так тебе одну любити,
До тебе, мамо, в пісні я іду.

comment Коментарі (0)

Тебе бракувало сьогодні у сні
Тому я сьогодні не спала
Стосунки з Тобою приємні й тісні
На жаль , та Тебе тут замало

Прив\'язане серце , і щемить душа
Я хочу до Тебе в обійми
З платформи , вже час , потяг руша
Та в голові кляті війни

Я буду всю ніч співати пісні
Тай байдуже най би пропала
Тебе бракувало сьогодні у сні
Й на правду я навіть не спала

@ Невідома

comment Коментарі (0)

Мій Рідний Край
Читачу, якщо ти хочеш знати,
Де породила мене мати
І виріс я в якім краю,
То прочитай і будеш знати,
Що побував я у раю.

Хатина та була в малім селі,
Над річкою в зеленій низині,
А річка витікала з ставу,
Балки на лівій стороні,
Де пас чабан отару.

І ще народ назвав Млинським той став,
Бо водяний там млин стояв.
Рибак ішов туди розвіять скуку,
Пів дня там спінінгом махав,
Зате тягнув метрову щуку.

Водились там ондатри і качки,
В лататті білі лілії цвіли,
Букет з яких могли нарвати,
Лише завзяті юнаки,
Щоб нареченим дарувати.

Зелена під селом долина,
Для гусей-лебедів перлина.
За ними лози, сінокоси,
Вільховий ліс, росте калина
І верби в річці миють коси.

Там, під городом, росла верба дупляста,
Що мала літ вже півтораста.
Жили в ній галки, кажани
І горобці, сова очкаста….
Вербу спалили хлопчаки.

Ген з сходу сонця, дикі два садки,
Що Дальнім й Ближнім назвали їх діди,
У них трава, що влітку в`яне,
Медові липи там цвіли,
Все те нагадує савани.

Серед села розкішний сад біліє,
Красу якого відтворити мріє
Лише художник в полотні.
Та передать він не зуміє
Як пахне цвіт той у ночі.

Як в ніч травневу місяць ходить,
Як цвіт росою він холодить
І розправляє пелюстки,
Як соловейко соловодить,
Та хором квакають жабки.

Стежина вивела із саду,
Вже манить перейти леваду,
Де під городами ярок,
Зібрав джерел цілу плеяду
І перелив їх у ставок.


Той, хто виростав в селі Слобідці,
Стрічав схід сонця в тому місці,
Гнав босоногим із біди,
Та стерном ноги наколов до кісті –
Пейзаж цей пам`ятатиме завжди.

Давай згадаємо земляче
Й повернемось в дитинство наше,
А разом з ним в той сонцесхід,
По чім душа страдає й плаче,
Хоч йден з нас батько, другий дід.

Давай присядемо з тобою
Над сею тихою водою,
Що ще парує білим пухом,
Під цею сонною вербою
Замрем на мить всім тілом й духом.

Смуглява вільха ще дрімає,
А сонцесхід уже палає,
І перше лагідне проміння,
Життя ласкаво піднімає
Сільських перегуків сплетіння.

Он дика качка з осоки
Качат виводить до води.
Дідусь на греблі череду,
Мугича: «Гей, куди, куди», -
Жене попасти на росу.


Он хлопчик, що аж з Ленінграду,
Приїхав влітку на відраду,
Прибіг із вудкою до ставу,
І всівся на пеньок одразу,
Щоб карася піймать на славу.

На другім березі дівчата,
Прийшли схід сонця зустрічати,
Граційну закріпити вроду,
Немов русалочки косматі,
Сміючись, нирнули в воду.

А ось юрба міських дітиськів,
Піднявши мільйони брисків,
Радіє сонцю і воді…
Людино, одірвись від міста!
Ось тут твій рай, на цій землі!

Спасайте Україну милу,
Очистіть бруд, що впав на ниву,
Верніть – но, дітям рідну мову,
Верніть природу замість диму,
Верніть хоч початкову школу.

(Маньковський Віктор Романович)


«Ми щиро вдячні.»

Ідуть роки.
Минає час.
І ми дорослі вже.
А рідну Неньку,
Ми кохаєм ще сильніше.

Немає в світі
Найдорожчої людини
Яка життя дарила нам.
Ростила,пестила,любила,
Страждала і раділа,
І серце й душу
В нас вложила.

Ми щиро вдячні.
Низький Тобі поклін.
Від серця серцю –
Весняний передзвін.
Душі – солодку насолоду.
І квітнуть –
Завжди променево.

Діти.

26.07.2002.

comment Коментарі (0)

Я відіб'ю тебе у самоти
Я подарую тобі щастя
Я віднайду тебе серед зими
Й розтоплю лід твого нещастя
Я розкажу тобі про все
І в тебе я про все спитаю
Та головне спитав щоб ти мене
Спитав чи я тебе кохаю
Спитав чи буду я твоя
Чи в цьому крилось моє щастя
Я відповідь роками берегла
І зберегла її лише для тебе
Я обіцяю бути лиш твоя
Тебе любити і тебе чекати
Та головне ти все-таки прийди
Нехай не вже але колись прийди до мене

comment Коментарі (0)

В твоїм чолі з'явилась сивина,
та ти, матусю, як завжди, красива.
Звичайно, це погана новина:
твоя голівонька вже скоро стане сива.
Волосся вже покрила сивина.
І ти - сумна, як тепла осінь - тиха.
Звичайно, це погана новина,
та я скажу хоч голосно, хоч стиха:
для мене, ненько, ти - усе життя.
Не йди від мене, я молю, благаю!
Ведеш мене за руку в майбуття.
З тобою, мамо, пташкою літаю.
Не йди, матусю, ще потрібно жить.
Ти - сонечко, ти - зіронька у небі.
Тобі загляну в очі лиш на мить,
І вже в житті нічого більш не треба.
Дивлюся в неба очі голубі.
Матусю, наша осінь - ще далеко!
І довго-довго жити ще тобі.
Прошу, не відлітай, моя лелеко!
Коли ти йдеш стежиною в саду,
Всі квіти розцвітають лиш для тебе.
Як підеш ти,то я також піду,
Бо хочу жити там,де очі неба.

comment Коментарі (0)

"Я пишу Вам вірша..."

Я пишу Вам вірша,
В нього влилась моя душа,
Вона не сіра миша,
І їй чуже поняття "тиша".

Про те, як я шукаючи знайшов,
Оту людину я шукав,
Яку так довго я чекав,
Про кого кожен день я думав,
І ночі я не спав.
Та хоч її не знав,
Про неї я гадав,
Ітак, все знов і знов,
Я лиш її бажав.

Когось з ким був би іншим, особливим.
З ким час не буде марним, тільки гарним,
Таким завжди чеканим, і коханим.

Що має голок дикобраз,
То стільки ми казали фраз,
Ховаючи в собі запас образ.
Прощали ми і їх не раз.

З тобою хочу кожну світлину.
І я продам останню картину,
Щоб збоку мати вірну людину,
З нею велику дружню родину.
І може кумедну домашню тварину.

І я подарю увесь свій світ,
Котрий немов бузковий цвіт,
Там буду я, а ще пухнастий кіт.

Я мав багато мрій,
Де скажу, що я є твій,
І я почую: "Мій-мій".
Тоді приступимо до дій.

В такі мрійливі хвилини,
Я хочу щоб це були години,
Кожної днини.
І поки на голові є волосини,
Я не віддам цієї людини.

Тепер на серці щось новіше,
Так справді цікавіше.
Коли в душі тепліше,
То дію сміливіше.
І день стає ясніше,
Ночами все світліше.
Цього хотів давніше.
Нам поруч веселіше,
Йдем куди зручніше,
Тримай мене міцніше,
І прийдемо раніше,
Де буде нам гарніше.

comment Коментарі (0)