RU UA

СВЯТІ ДЖЕРЕЛА НЕ ВМИРАЮТЬ

Обніміться ж, брати мої, та з доброї волі
Біля тої криниченьки за селом у полі.
Біля тої криниченьки на Іллі пророка,
Де вмивала синоченька мати одинока.

Мила очка, щоб він бачив жито та пшеницю,
Мила вушка, щоб він слухав співучую птицю.
Мила ротик, щоб навчився та й гарно співати,
Ручки мила, щоб вмів він добре працювати.

Ще й пускала босоногим на чистую росу,
Щоб здоровим ріс та брався у жнива за косу.
Осліпили оченята рубінові зорі,
Заглушились вушенята – стали ніби хворі.

Та давай втікать із роду, з рідного Поділля,
Бо диявол-атеїст вийшов із підпілля.
Тай почав цькувать він брата взяти вила в руки,
Та іти на брата з ними – немов ті гадюки.

Засипали криниченьку гноєм та камінням,
Волокли Христа святого із божеволінням.
Праведні брати ставали: навіз той руками
І з кринички вибирали - джерело спасали.

Сестри нові рушниченьки знову вишивали,
І на ранок хрест новенький ними прикрашали.
Неправедним було мало того неспокою –
Вони везли міліцію з цілого району.

А ті дерли на вбогому стару сорочину,
Ще й тусали в потилицю каліку невинну.
Розганяли паломників, приречених Богом,
Що прийшли води напиться тай піти убогим.

Щоб ще більше непокірній нашкодить людині -
То давай орати землю у святій лощині.
(Споконвіку не орали священну долину,
Що чекала хрещеного як матір дитину).
І мовили брати святі: «Ори, ненависний!-
Прийде воля Божа – згинеш, а я буду вічний».

Стало сумно на Поділлі, нарід перевівся,
Поглумився нечестивий, тай сам десь подівся.
Український мій народе, ти прозрів, неначе,
І відчув як дух святого за минулим плаче.

Тож давайте, брати мої, що було – згадаймо:
Для чистого і святого джерело шукаймо.
Ще й доріжку відновімо, до води святої,
Що вела через Слобідку до кринички тої.


Відновім при ній алею, з ялин та берези,
Де трактором корінь рвали, землю вибирали.
Лати, мов в Христа святого, цвяхом прибивали,
Бо сліпому і глухому так робить казали.

Щоби тою алеєю, як колись бувало,
І близького й далекого село зустрічало.
Нехай Ілля святкується і Вода святиться:
Святе те, що дали предки – перед ним вклонися.

Пам`ятайте, так співали, там, біля кринички:
«Прийде таке время, що мертві з живими, будуть говорити».

Встань Тарасе, подивися на країну знову:
Діти мають Україну та забули мову.
«Заповіт» твій невмирущий стали забувати… .
Тож давайте брати мої будем його вивчати.

(на замовлення земляків, Ваш вічний слуга Маньковський В.Р.)


No leo m?s libros

Я більше не читаю книжок,
Проте начитаних обираю жінок,
Не для розмови собі коліжанок,
А на ніч палких коханок.

Випиваючи декілька кав філіжанок,
Я йду шукати файних панянок,
Щоб розділити вина кілька склянок,
І станцювати гарячий танок.

Я роблю у танці всього лише крок,
Та тисну Вас до підлоги і стінок,
І цим викликаю тремтіння колінок,
Дивлюсь в обличчя багряне,
неначе барвінок.
Я піду, не чекаючи жодних оцінок.

Танцюймо, поки не прийде світанок,
Ліниво встаєм - я приготую сніданок,
Та виставлю вас до себе на ганок,
Це все-таки ранок.
І за спиною зачиню замок,
Прохаючи сюди забути стежок.
Не слухайте більше моїх казок.

Ви до ночі не чекайте від мене дзвінок,
Краще посидьте, порахуйте зірок,
Та більше про мене, не майте думок,
І можливо це викличе шок,
Та я вип'ю кави і піду шукати нових дівок.

comment Коментарі (0)

Ти кажеш, докори сумління
Щемкого болю завдають…
Що спогади гріхопадіння
Ночами спати не дають…

Ти кажеш, ніби серед ночі,
Десь у безмежних небесах,
Ти зазираєш в карі очі
І відчуваєш на вустах

Терпкий безмірно присмак м’яти
В польотах нездійсненних мрій,
Де хочеться на всю кричати,
Що я давно уже не твій…

А вранці, стомлена із ночі,
Ти вийдеш сонна на балкон…
І лиш мутні позаду очі
Кричатимуть про твій полон…

comment Коментарі (0)

Ніжне, хитре кошенятко.
Миле, чісте мавпенятко.
Лазить, пригає,біжить.
На штанцях уже весить.
А коли настане ніч.
Кошенятко мило спить.

comment Коментарі (0)

Ординця погляд скаженів,
Відчувши справжню ейфорію…
А ви, мов стадо баранів,
Чимчикували під Росію…

Почувши дзенькіт срібняків,
Ви тупо стали на коліна…
Запроданців споконвіків
Більш не згадає Україна…

Неначе охопив вас сказ,
Чи задурили "путіністи"…
Забули батьківський наказ,
Ви – колабораціоністи…

Як все банально у житті -
Змінили мовчки Батьківщину…
І залишились в забутті,
Гірку ковтаючи провину…

Півострів шумно гомонів
Після «рашистської» навали…
А ви, мов стадо баранів,
У небуття чимчикували…

comment Коментарі (0)

Пишу тобі, мій друг з передової!
Я так багато хочу написати!
Ти заслужив вже слави вікової,
Бо ти пішов Вітчизну захищати!
Думками й серцем я завжди з тобою,
І хоч це дуже важко – воювати,
Ти не здавайся, хоробрий мій герою,
Я вірю - зможеш правду відстояти!
Повернешся невдовзі ти додому,
Зустріне тебе з радістю родина!
Всміхнешся мирному ти небу голубому,
І скажеш впевнено: «Розквітне Україна!»

comment Коментарі (0)

Навіщо гаяти наш час

Навіщо гаяти наш час
Його залишилось так мало.
Та це не все, бо є ще шанс
Якого ми так у двох чекали.

Навіщо гаяти наш час
Його залишилось так мало.
А скільки ще потрібно справ зробити
Що навіть чудо нам не допоможе.

Навіщо гаяти наш час
Його залишилось так мало
Бо все трапляється у раз
Та часу як завжди в нас мало

Навіщо гаяти наш час
Його залишилось так мало.
Бо то єдиний шанс, який ми маємо
У двох прогавити не варто.

Бо то є шанс який дано на все буття
І цей сенс закладено в моє життя.
І час спливає без упинно
Нажаль якого у мене дуже мало.

Та прочитавши ці рядки,
Не знаю як відреагуєш ти.
Скажеш так, я вік щасливим буду
А скажеш ні, моє життя приречене умить

Бо в цих рядках виклав, свої
почуття, які мені покою не дають.
Про які не міг тобі слова мовить.

comment Коментарі (0)

Тільки тут Я жити зможу,
Молю тебе Я Боже...
Спаси країну ти мою,
Лиш про це, тебе прошу,
Вона ще зовсім молода,
Їй ще тільки двадцять два...
Двадцять два невинних роки,
В доброті вона жила,
І про зраду не гадала,
Все пісні вона співала,
Хороводи танцювала,
Вона зради не чекала,
Але та, прийшла...

comment Коментарі (0)