RU UA

МОРСЬКА ПРОГУЛЯНКА
Вечірнє море знов приспало день,
Чіпляються в пісок останні хвилі,
Здіймаються салютом пінно-білим,
З морських глибин напившись одкровень.

Груди п’янить солоний аромат,
Від себе ні на мить не відпускає,
Наче Колумб, Джеймс Кук чи Магелан,
Нові світи в мені він відкриває.

Тіло уміло спокушає вітерець,
Грайливо бавиться з розбещеним волоссям,
Скоритися гульвісі довелося,
Піти з пройдисвітом гуляти навманець.

Місяць зірками гаптував наш шлях,
А він все дмухав, жартував без втоми,
Мов справжній кавалер довів до дому,
А сам приліг віршами на вустах.

2016

comment Коментарі (0)

Народе мій, ти як і я втомився,
Блукаючи віками по стерні...
Шкода, що ти укотре помилився,
Зневірившись у просторі брехні...

comment Коментарі (0)

Можливо дійсно я Тебе придумав,
Створив Твою оманливу красу…
Якщо ж зіткав і справді в своїх думах –
Через життєві бурі й пронесу.

У кожного із наc своя дорога…
За нас в церквах читатимуть Псалтир.
Ми з трепетом молитимемо Бога,
Щоб Він вказав дорогу в монастир.

Де завжди тиха радість і святиня…
Де вічне все і навіть тлінний прах…
Ти будеш скромна й тиха господиня,
А я – забутий немічний монах…

Розбещений любовною жагою
Я буду вічно згадувать Тебе…
Й дивитимусь в омріяне Тобою
Прекрасне небо – чисте й голубе…

Келійна тиша… у куточку кружка…
І погляд в небуття – у просфору…
І ранішня заплакана подушка
Не розповість нікому про журбу…

comment Коментарі (0)

Вломилась в дім страшна біда:
Шайтан-чечен вбив тата...
В куточку матінка рида
І сльози ллють дівчата...

А син, зціпивши кулаки,
Із ненавистю й люттю
Мовчить... Та - в горі - на шматки
Він розірвав би Путю...

Кому потрібна ця війна ?!?
Мовчать в скорботі люди..
І плаче свічка з комина,
Лиш батька вже не буде...

comment Коментарі (0)

Кожна хвилина вже за вічність,
натягнута немов струна,
І резонансом б'є у вічі
Твоя ріднесенька сльоза!

Люблю, Люблю, Кричу, Кохана!!!!
Моя пташино чарівна
Не відлітай у вирій рано
Тепла ще досить є в серцях!!

Моя пташинка полетіла,
Забравши в лапках ниточку душі,
Спіймав на згадку лиш пір'їнку
Тепло надії, що повернеться назавжди...

comment Коментарі (0)

СВЯТІ ДЖЕРЕЛА НЕ ВМИРАЮТЬ

Обніміться ж, брати мої, та з доброї волі
Біля тої криниченьки за селом у полі.
Біля тої криниченьки на Іллі пророка,
Де вмивала синоченька мати одинока.

Мила очка, щоб він бачив жито та пшеницю,
Мила вушка, щоб він слухав співучую птицю.
Мила ротик, щоб навчився та й гарно співати,
Ручки мила, щоб вмів він добре працювати.

Ще й пускала босоногим на чистую росу,
Щоб здоровим ріс та брався у жнива за косу.
Осліпили оченята рубінові зорі,
Заглушились вушенята – стали ніби хворі.

Та давай втікать із роду, з рідного Поділля,
Бо диявол-атеїст вийшов із підпілля.
Тай почав цькувать він брата взяти вила в руки,
Та іти на брата з ними – немов ті гадюки.

Засипали криниченьку гноєм та камінням,
Волокли Христа святого із божеволінням.
Праведні брати ставали: навіз той руками
І з кринички вибирали - джерело спасали.

Сестри нові рушниченьки знову вишивали,
І на ранок хрест новенький ними прикрашали.
Неправедним було мало того неспокою –
Вони везли міліцію з цілого району.

А ті дерли на вбогому стару сорочину,
Ще й тусали в потилицю каліку невинну.
Розганяли паломників, приречених Богом,
Що прийшли води напиться тай піти убогим.

Щоб ще більше непокірній нашкодить людині -
То давай орати землю у святій лощині.
(Споконвіку не орали священну долину,
Що чекала хрещеного як матір дитину).
І мовили брати святі: «Ори, ненависний!-
Прийде воля Божа – згинеш, а я буду вічний».

Стало сумно на Поділлі, нарід перевівся,
Поглумився нечестивий, тай сам десь подівся.
Український мій народе, ти прозрів, неначе,
І відчув як дух святого за минулим плаче.

Тож давайте, брати мої, що було – згадаймо:
Для чистого і святого джерело шукаймо.
Ще й доріжку відновімо, до води святої,
Що вела через Слобідку до кринички тої.


Відновім при ній алею, з ялин та берези,
Де трактором корінь рвали, землю вибирали.
Лати, мов в Христа святого, цвяхом прибивали,
Бо сліпому і глухому так робить казали.

Щоби тою алеєю, як колись бувало,
І близького й далекого село зустрічало.
Нехай Ілля святкується і Вода святиться:
Святе те, що дали предки – перед ним вклонися.

Пам`ятайте, так співали, там, біля кринички:
«Прийде таке время, що мертві з живими, будуть говорити».

Встань Тарасе, подивися на країну знову:
Діти мають Україну та забули мову.
«Заповіт» твій невмирущий стали забувати… .
Тож давайте брати мої будем його вивчати.

(на замовлення земляків, Ваш вічний слуга Маньковський В.Р.)


No leo m?s libros

Я більше не читаю книжок,
Проте начитаних обираю жінок,
Не для розмови собі коліжанок,
А на ніч палких коханок.

Випиваючи декілька кав філіжанок,
Я йду шукати файних панянок,
Щоб розділити вина кілька склянок,
І станцювати гарячий танок.

Я роблю у танці всього лише крок,
Та тисну Вас до підлоги і стінок,
І цим викликаю тремтіння колінок,
Дивлюсь в обличчя багряне,
неначе барвінок.
Я піду, не чекаючи жодних оцінок.

Танцюймо, поки не прийде світанок,
Ліниво встаєм - я приготую сніданок,
Та виставлю вас до себе на ганок,
Це все-таки ранок.
І за спиною зачиню замок,
Прохаючи сюди забути стежок.
Не слухайте більше моїх казок.

Ви до ночі не чекайте від мене дзвінок,
Краще посидьте, порахуйте зірок,
Та більше про мене, не майте думок,
І можливо це викличе шок,
Та я вип'ю кави і піду шукати нових дівок.

comment Коментарі (0)

Ти кажеш, докори сумління
Щемкого болю завдають…
Що спогади гріхопадіння
Ночами спати не дають…

Ти кажеш, ніби серед ночі,
Десь у безмежних небесах,
Ти зазираєш в карі очі
І відчуваєш на вустах

Терпкий безмірно присмак м’яти
В польотах нездійсненних мрій,
Де хочеться на всю кричати,
Що я давно уже не твій…

А вранці, стомлена із ночі,
Ти вийдеш сонна на балкон…
І лиш мутні позаду очі
Кричатимуть про твій полон…

comment Коментарі (0)