RU UA

Невідправлений лист на столі,
А я досі чекаю дзвінка.
І можливо ти скажеш мені:
"Все, бувай, не сумуй, прощавай!"
Так багато несказанних слів,
І так хочеться того тепла...
Але, мабуть, я зможу без них,
І таки відішлю я листа...

comment Коментарі (0)

Відчути подих вітру,
Відчути крик дощу.
Відчути синє море,
І холод і зиму...

Відчути безліч втрат
І спроб й розчаруваня.
Відчуть безмежний страх
Зимове і осіне вбраня...

Відчути біль дощу,
Відчути усе горе.
Усе землі прощу,
Аби почути море...

comment Коментарі (0)

Забудьте все своє життя,
Не бійтесь взяти і згорнути,
Ту книжку вашого життя
краплину в серці каяття,
Хоча…ніколи незабути,
тоді візьмемо наші долі,
пробачим все,що вже нема,
Кохання пустимо на волю,
а в серці лишиця сльоза,
залізну душу не відкрити
вона є вічна і холодна,
неможна просто розтопити,
немає чим немає як,
Лише у ній завжди негода,
а ми живем минулим днем,
Дивіться в світ уже сьогодні,
бо потім все закінчиця, не буде вже нічого!

comment Коментарі (0)

Мить.. Одна лиш мить - і забуття...
Стоїш з усмішкою самотня...
Перед тобою більш нема життя...
Навколо темно, а за крок безодня..
Ступаєш крок.. Ще трішки й полетиш...
Але сміливості в тобі не вистачає...
За мить на віки вічні замовчиш...
І знову слово в горлі застрягає...
Ще так багато слів не сказаних тобою,
Ще так багато слів не сказаних тобі...
Є сотні тих причин залишитись живою...
Бо серце і душа іще живі...
Але розчарувавшись у житті й коханні
Ти прагнеш спокою назавжди віднайти...
Зробити крок лишається останній...
У двері смерті тихо увійти....

comment Коментарі (0)

Боже, немає нічого у світі цілому..
немає, не буде, лиш листя в калюжі -
таке почорнівше, без долі, без дому,
як продане серце, як продані душі..

Не верниш того, що було неминучим
і стало легендою, спогадом сивим..
не вип'єш все знову, бо стане потворним
все те, що було надзвичайно красивим..

Сніги, заметілі і вітер пекучий..
сліди із минулого, сон чорно-білий..
і подих важкий, надзвичайно болючий..
заплакане небо і погляд плаксивий..

Така, як була, я вже точно не буду
і море з пітьми перейду, перетну -
в ім'я тих подій, яких не забуду,
які відпустила десь на самоту..

comment Коментарі (0)

Спи, спи, душа моя, засинай
ніхто не обіцяє рай.
І ти до болю вже звикай,
та ти існуй, ти не вмирай.
Ти чуєш, як пташки співають?
Ти бачиш, ось вони літають?
Пусти із ними у політ
ти свою душу...і повір,
що все минеться, все пройде,
усі незгоди час зітре,
їх змиє дощ, вітер розвіє,
і знов розквітнуть в серці мрії...
Ти просто вір - і все минеться,
як не минеться - приживеться...
й ти звикнеш до свого життя,
того, де прагнеш забуття...

comment Коментарі (0)

Десь мілкою безодня вмить стала
І сонце впіймала пітьма.
Мармурова леді, що спала,
На площі між стін ожила.
І лід обпікає десь тіло,
Що щойно ще мертвим було,
Від життя щоб воно не згоріло,
Гермес проливає багряне вино.
І риба до берегу плине,
І мовити щось хоче вона.
Троянда колючок не скине.
З джерела ллється мед, не вода
Місяць біжить за Землю,
Щоб поглянуть в океанів блакить,
А вона все до нього ріллею
Обернути бочок норовить.
І око сльозинку солодку пускає,
І пензель нещадно карбує граніт.
Чудовий метелик квітку з'їдає.
Ось так обернутися може весь світ!

comment Коментарі (0)

Пустими вулицями я один блукаю,
Як сумний бездомний сірий пес
Нічого вже давно я не шукаю –
В рудих димах перестарілих ТЕС.
Промерзлі крила тихо розправляю,
Чи маю право я літати теж?
Нікого вже давно я не питаю –
Прошу лиш погляду твого з небес.

Пустими вулицями знову я блукаю –
Безликі тіні пролітають повз
Когось же серед них таки я знаю –
Чи знайду серед них свою любов?
І зовсім сам в полоні замерзаю
Попавши в сіті мого city; кров
Лиш погляд твій невпинно зігріває,
Дарує силу, щоб звільнитися з оков.

Розчервонілі очі світлофорів
Від сліз, туманів і дощу.
Бруківкою непройдених заторів
Мозаїку зі слів твоїх мощу.
Вже не змінити вчинків дворових «мажорів»,
Та я собі ніколи не прощу,
Блукаючи між ними, наче хворий,
Якщо тебе отак я відпущу.

В пістрявій гамі всіх нічних колорів
Ці сіті вулиць нам не перейти.
В сумних етюдах приспаних мінорів
Стараюсь я твій голос віднайти.
В до хрипу зірваних ладах моторів
Від метушні нам не сховатись, не втекти,
Лиш в темряві твої смарагдовії очі
Зі шляху правильного не дають зійти.

В рентгенах ліхтарів знов час переступаєш –
Наздоганяєш рештки сновидінь.
В такі хвилини чітко відчуваєш –
Найбільший ворог твій – то власна тінь.
Так, я кричу – та ти мене не чуєш –
Горю я в горі горісних горінь,
Чому ж мене на смерть передрікаєш
Замкнувшись в замку болісних гординь.

Коли своєю до душі твоєї прикипаю,
Та захист твій витримує все знов.
І кожним словом душу вириваєш,
Нічим уже не стерти лаконічних «NO».
Ударами нестерпними мене вбиваєш –
Зараз не скажеш – запитаю знов:
Чому ж я досі йду до тебе – ти не знаєш?
Чи хочеш ти, щоби я зник, пішов…?

comment Коментарі (0)