RU UA

Десь мілкою безодня вмить стала
І сонце впіймала пітьма.
Мармурова леді, що спала,
На площі між стін ожила.
І лід обпікає десь тіло,
Що щойно ще мертвим було,
Від життя щоб воно не згоріло,
Гермес проливає багряне вино.
І риба до берегу плине,
І мовити щось хоче вона.
Троянда колючок не скине.
З джерела ллється мед, не вода
Місяць біжить за Землю,
Щоб поглянуть в океанів блакить,
А вона все до нього ріллею
Обернути бочок норовить.
І око сльозинку солодку пускає,
І пензель нещадно карбує граніт.
Чудовий метелик квітку з'їдає.
Ось так обернутися може весь світ!

comment Коментарі (0)

Пустими вулицями я один блукаю,
Як сумний бездомний сірий пес
Нічого вже давно я не шукаю –
В рудих димах перестарілих ТЕС.
Промерзлі крила тихо розправляю,
Чи маю право я літати теж?
Нікого вже давно я не питаю –
Прошу лиш погляду твого з небес.

Пустими вулицями знову я блукаю –
Безликі тіні пролітають повз
Когось же серед них таки я знаю –
Чи знайду серед них свою любов?
І зовсім сам в полоні замерзаю
Попавши в сіті мого city; кров
Лиш погляд твій невпинно зігріває,
Дарує силу, щоб звільнитися з оков.

Розчервонілі очі світлофорів
Від сліз, туманів і дощу.
Бруківкою непройдених заторів
Мозаїку зі слів твоїх мощу.
Вже не змінити вчинків дворових «мажорів»,
Та я собі ніколи не прощу,
Блукаючи між ними, наче хворий,
Якщо тебе отак я відпущу.

В пістрявій гамі всіх нічних колорів
Ці сіті вулиць нам не перейти.
В сумних етюдах приспаних мінорів
Стараюсь я твій голос віднайти.
В до хрипу зірваних ладах моторів
Від метушні нам не сховатись, не втекти,
Лиш в темряві твої смарагдовії очі
Зі шляху правильного не дають зійти.

В рентгенах ліхтарів знов час переступаєш –
Наздоганяєш рештки сновидінь.
В такі хвилини чітко відчуваєш –
Найбільший ворог твій – то власна тінь.
Так, я кричу – та ти мене не чуєш –
Горю я в горі горісних горінь,
Чому ж мене на смерть передрікаєш
Замкнувшись в замку болісних гординь.

Коли своєю до душі твоєї прикипаю,
Та захист твій витримує все знов.
І кожним словом душу вириваєш,
Нічим уже не стерти лаконічних «NO».
Ударами нестерпними мене вбиваєш –
Зараз не скажеш – запитаю знов:
Чому ж я досі йду до тебе – ти не знаєш?
Чи хочеш ти, щоби я зник, пішов…?

comment Коментарі (0)

Кармен.
Вона задихалась від запаху лілій,
І ніч по кімнаті горлала «Кармен» .
А очі у ночі то сірі, то білі,
Залежить який в тої ночі момент.
І тихо простягне з вікна свої щоки,
Та вітер цілує так жадно вуста.
А очі у ночі то диво, то спокій,
Хіба що лиш совість у неї пуста.
Ти довго танцюй з нею в білому платті,
Допоки вона непритомна впаде,
А зранку між лілій, в холодній кімнаті,
Її гарне тіло хтось мертвим знайде.

comment Коментарі (0)