RU UA

В душі хурделиця співає
і вітер тяжко, болісно зітха.
Напевно сум про мене дещо знає,
Тому засмучена сьогодні я така...
І буду разом з вітром я співати,
проте...всі пісні виконала я.
Чому ж мені так болісно зітхати?
Скажи мені, ти, зимонько моя.
Можливо, сніг розкаже про той сум, що так давно тривожить вже мене?
О, як багато в тебе різних дум!
А, може, то печаль моя пройде?
Не мовчи , хурделенько сувора,
Я хочку чути відповідь і все!
Кричи, мов теє злеє море...
І вітер хай хоч слово принесе...

comment Коментарі (0)

Вовчиця
Вздовж лісосмуги, за узбіччя
Пронісся чорний всюдихід
Залишаючи відбитки на болоті від коліс,
І регіт п’яних мужиків котився через ліс.
Здійнялася у небо птаха
Злякавшись реву двигуна.
А потім все затихло,
Коли з’явилася вона:
Неначе пес – та мчала грізно
Гострі виставивши ікла
І шерсть дибки, в очах іскриться
Годованців своїх наздоганяє поранена вовчиця.
Завила моторошно, зупинилась
Невзмозі далі бігти
З стегна ще дужче рана закровила
Вовчиця загарчала й знов завила.
Розлючена ж звірюка, так?!
Чи може бідна мати?
Одне дитя безжально вбите,
Інші в зоопарк, за грати.
І кружляє серед степу, на узліссі,
Тиняється як тіло без душі
Виє чорна тінь від розпачу та болі
Облизуючи мертве дитинча, оплакуючи долю.
Скаже хтось: «Подумаєш вовчиця –
Звір жахливий!»
А серце в тих, хто забирає в матері дітей
Невже ласкавіше за звіра?
Нехай вовчиця
Навіть і коли звірюка,
Та грізний лев
І то не зробить як тварюка.
Можна мати янгольське обличчя
Ми мастаки носити маски,
Але так любити як вовки уміють
Не кожний з нас зуміє.


Шоб потушити серця терпку біль
Але немає вісточок здаля
Лиш за вікном одна тополя

Стоїть самотня,скована зимою
І мертвих крил обрізані кінці
Насмішка долі за вікном переді мною
Вона весни зазнає ще...та що мені?

Уже світає і промінчик мрії
Торкнувшись крон попестить всю її
Зігріє ніжо, і в оббритих гіллях
Проріжуться нові...

І знову ніч в вині мій розум утопила
З самотністю боротись він не силий
Та я чекатиму і далі очищені до біла крила
Що в правді спокій принесуть цнотливий

comment Коментарі (0)

Ніч з дощем брудні танцюють танці.
Дивними словами наповнюють папір;
Граються у пристрасть неначе ті коханці,
Що сором втратили і вибігли на двір.

Барвами із блискавок грім їх повінчає,
Вітер позолотою устелить їхній шлях.
Феєрія природи під звуки заспіває
Закоханих у вічність — у людських серцях.

comment Коментарі (0)

Невідправлений лист на столі,
А я досі чекаю дзвінка.
І можливо ти скажеш мені:
"Все, бувай, не сумуй, прощавай!"
Так багато несказанних слів,
І так хочеться того тепла...
Але, мабуть, я зможу без них,
І таки відішлю я листа...

comment Коментарі (0)

Відчути подих вітру,
Відчути крик дощу.
Відчути синє море,
І холод і зиму...

Відчути безліч втрат
І спроб й розчаруваня.
Відчуть безмежний страх
Зимове і осіне вбраня...

Відчути біль дощу,
Відчути усе горе.
Усе землі прощу,
Аби почути море...

comment Коментарі (0)

Забудьте все своє життя,
Не бійтесь взяти і згорнути,
Ту книжку вашого життя
краплину в серці каяття,
Хоча…ніколи незабути,
тоді візьмемо наші долі,
пробачим все,що вже нема,
Кохання пустимо на волю,
а в серці лишиця сльоза,
залізну душу не відкрити
вона є вічна і холодна,
неможна просто розтопити,
немає чим немає як,
Лише у ній завжди негода,
а ми живем минулим днем,
Дивіться в світ уже сьогодні,
бо потім все закінчиця, не буде вже нічого!

comment Коментарі (0)

Мить.. Одна лиш мить - і забуття...
Стоїш з усмішкою самотня...
Перед тобою більш нема життя...
Навколо темно, а за крок безодня..
Ступаєш крок.. Ще трішки й полетиш...
Але сміливості в тобі не вистачає...
За мить на віки вічні замовчиш...
І знову слово в горлі застрягає...
Ще так багато слів не сказаних тобою,
Ще так багато слів не сказаних тобі...
Є сотні тих причин залишитись живою...
Бо серце і душа іще живі...
Але розчарувавшись у житті й коханні
Ти прагнеш спокою назавжди віднайти...
Зробити крок лишається останній...
У двері смерті тихо увійти....

comment Коментарі (0)