RU UA

Я не хочу війни, хай земля посміхається квітами;
Хай буяє весна і цвітуть різнобарв'ям сади...
Хай вирує життя й не стають наші діти каліками,
Та іде в небуття ця жахлива біда назавжди.

Хай не вбивцею буде сусід-росіянин, а - братом;
І нехай захлинеться від гніву в Кремлі супостат.
Хай здригається небо лиш від громового роскату;
І хай землю батьків більш не топчуть: чечен і бурят...

І нехай уночі наші сни не розстрілюють "Гради";
Не спалахують міни в донецьких й луганських степах.
Хай навіки замовкнуть й не рвуться над нами снаряди;
І хай висохнуть сльози страждань на стражденних очах.

Наші ниви нехай золотим наливаються колосом;
Та лунає усюди бадьорий і радісний спів.
І сміється кохана щасливим закоханим голосом...
Хай ні сиріт не буде у нас, ні заплаканих вдів...

Хай виблискує сонце промінням, немов самоцвітами...
Хай курличуть у мирному небі ключем журавлі...
Я не хочу війни, хай земля посміхається квітами;
І радіє усе на моїй, Богом даній землі...

21-23 травня 2016 року м. Хмельницький

comment Коментарі (0)

Якщо запитаєш себе бути, чи ні.
Звісно, що так ! Не тільки сьогодні.
Хоча у зворотньому захочуть переконати одні,
Котрі стопами торкнулись безодні.

А ти не вір серцям, котрі затушили свої вогні,
Навіть якщо причини на те, були не дурні.
І посміхайся, коли вони з тобою будуть не згодні,
Бо дивлячись в небо ти знатимеш умови погодні,
А не шляхи які звуться \"господні\".

Можливо, тебе доженуть у ві сні.
Та забудеш про те, як хвилини нудні,
Котрі з тобою стались напередодні,
Коли вухами пішов, по шляху брехні,
Згадай, що істина десь в тишині.

Памятай:
Що право прожити життя належить тобі,
А не безликій, бездушній юрбі .
Його бережи будучи з ними в борьбі.

Ти можеш сумніватися у власнім бутті.
Та ніколи не смій сумувати у своєму житті,
Бо ніколи не пізно дивуватися чужій доброті,
Навіть якщо тебе розчарують, ті хто святі,
Котрі піддалися гнилій простоті.

comment Коментарі (0)

Ну розкажи мені, юначе,
Чого душа ночами плаче?
Чого серденько твоє ниє,
Яку тривогу воно криє?
Чого вночі тобі не спиться
І сон солодкий не присниться?
- Бо ранить душу світ безбожний,
І час настав такий тривожний.
Гуляють світом смерть і муки,
Людей доводять до розпуки.
- Забудь усі тривоги лишні,
Згадай свої часи колишні.
Згадай дитинство босоноге,
Коли не знав ти ще тривоги.
Коли ти друзів мав багато,
І були вдома мама й тато.
І сни були такі солодкі,
А ночі були закороткі.
- Матусю, цить, не ятри душу,
Це все я пережити мушу.
Колить це зло піде з вітрами,
Добро залишиться між нами.

comment Коментарі (0)

Відступаючи від святих канонів,
Порушу ряд дурних законів,
Не знаю світських забобонів.
Звільняюсь я від “еталонів”.

-"Ти знаєш щось про перехресне ?
Воно зручне для римування.".
-"Усе тут є таке відносне,
А для мене це роздратування.

Бо це ж, немов святий обряд,
Коли рядки складають ряд,
І привертають швидше погляд,
А ще міняють Ваш світогляд.".

Я вже було писав, про самоту,
Та я потрапив в певну сюїту,
І маю я тепер одну турботу:
Пошвидше закінчити цю роботу,
Котра виклика мені скорботу.

А потім: Ноги тягнучи додому,
На собі тяну вічну втому,
І думаю про зайву кому,
Чи бува не створить грому?

А ще я згадував рабів,
Котрі собі робили гробів,
У формі велетенських кубів,
На вечерю маючи пару грибів.

А потім про скорих гостей,
Всі дуже різних мастей
Що порахують моїх костей,
Не забуваючи своїх святостей,
Розкажуть сірих новостей.

А потім я ішов, блідим,
На вигляд став таким худим,
Вдихав той сигаретний дим,
У ньому шукав все нових рим.
І я вже став таким старим,
Аж легко бути добрим,
Чи ж круто бути злим,
Чи став свого часу святим,
Я ж думав, що вічно буду молодим,
- Невже завжди я був таким дурним?

А ще я думав про життя.
Чи є насправді сенс буття?
Що викликає каяття ?
За що розплачувалось оте дитя,
Котре так і не пізнало життя ?

А потім думав про залежність,
Її рахунок це - безмежність.
Для когось це - чиясь належність,
У когось це - проста потребність.

А потім я прийшов до себе на квартиру,
Вона так і не знає того миру,
Посміхнувся давньому мундиру,
Немов дитячому кумиру.

На кухні зроблю кави,
Бо маю певні справи,
Вона готува мені забави,
І трохи додава мені уяви.
І ще не час робити страви.

І мозок викрутивши немов ту тряпку,
Сердито залишаю я на тому крапку,
Повішу одяг на гачку,
І ляжу спати на бочку.

comment Коментарі (0)

Про життя

Життя – не вічний онтогенез
І не триває сотні років,
То – найвеличніше з чудес,
Воно не має еталонів.

Життя не ділиться на двоє
Бо це одна стрімка ріка,
Та з іншою переплітатись може
У двох закоханих серцях.

Життя не ціниться «за скільки»:
Хто, коли і як прожив,
Його не купиш ти на ринку
І не знайдеш йому ціни.

Життя не міряють лічбою,
Ні довжиною, ні глибиною,
Його оцінюють змістовно –
За тим, що зроблене для когось.

Життя не люблять за прикраси:
Браслети, персні, діаманти,
Бо в нім шукають те, що справжнє,
Що прожите і не примарне.

Життя оздоблюють не блиском,
Не камінням, не намистом,
Його окраса – добрі вчинки,
А не пиха й гордовитість.

Життя не вкрите оксамитом:
Без помилок не обійтися,
Найгірше – страх у пустотіні
Та небажання щось робити.

Пусте життя – це вирок тим,
Хто на собі поклав заслін,
Кінець один: із забуття
Назад немає воротя.

Безсмертя – не казковий міф,
Його потрібно заслужити,
Життя – найбільший із дарів –
Достойно слід усім прожити!

comment Коментарі (0)

Я пишу Вам віршами, і зміст ховаю між рядками.
Про те, про що мовчав роками,
про ту що згадував ночами.
Я прагну поділитися думками:

В очах би Ваших прогулятись,
назад ніколи не вертатись.
Готовий в них втопитись,
якщо дозволите напитись.
А їх котячий блиск,
на мене чинить тиск.
Щоб я пішов на риск,
подав хоть писк.

Мелодією слів кохатись,
до неї прислухатись,
коли підеш молитись,
про те де можеш помилитись.
І того серця в стук вслухатись,
йому не можна зупинятись,
не раз могло воно розбитись,
і навіть коли не змогло влюбитись.

Червоними такими, губами милуватись,
Як тим чого ніколи не торкатись,
їм з трояндами змагатись.
Гарячими, палкими, лише твоїми.

Настроєм дивуватись,
що може різко помінятись.
Чи маєш що сказати ?
А може посидіти, помовчати ?
Цього сама не можеш знати.

До тебе наближатись,
твого нутра боятись.
Закрилась за сімома замками,
котрі оберігаються чортами,
ті тичуть в мене усіма гріхами.
Та давлячись ключами, клацають зубами.

За Вашими мурами,
лежать рови наповнені сльозами.
Що влились в них ріками,
котрі добуті є катами,
які не стежать за ротами,
кидають в розпалі словами,
і тянуть Вас руками.

І після цього посміхатись,
за сміхом біль ховати.
І хоч продовжуєш штовхатись,
я все ще хочу обійнятись.
Не зміг того зуміти: тебе я зрозуміти
Та хочу знати, як можеш ти прощати ?

Колись одними тими мріями своїми:
Де ми трималися руками,
ішли торкалися боками
і терлися щоками
- Я жив немовби Вами...
_______________

comment Коментарі (0)

Добігла до кінця моя чарівна казка,
В якій було усе - надія і печаль.
І серця біль стиска холодна дійсність маски
Безжально постає реальністю прощань.
Я вдячний Вам за все. В цю непросту хвилину
Лиш хочу побажать усіх Вам благ земних,
Зігріється душа, коли до вас прилину
У мріях чи вві сні - простіть мене за них.
Простіть і не судіть, бо вражений красою
І сам не розберу, коли скінчився лік
Тим ранкам, що зійшли, оплакані росою,
Й що не забуду я, повірте, їх довік.
Та мить скінчилась ця - і завешилась казка,
Є дійсність, а вона далека від казок.
Я відїжджаю вдаль - життя зриває маску
Крізь втати біль у світ роблю непевний крок.

comment Коментарі (0)

Я ні від кого не чекаю вже дзвінків
І повідомлень з особливим змістом.
Нарешті у душі моїй спокій
І я живу, милуюсь падолистом.

І кожен день приносить щось своє,
То радості, то сум, то хвилювання.
Я зрозуміла – у житті цім головне
Не втратить віри у часи страждання.

Навчитися прощати всіх й за все.
Життю радіти – бо воно єдине.
Назавжди викинути з пам’яті все те,
Що заважає бути повністю щасливим.

comment Коментарі (0)