RU UA

Я у цьому житті ще до вчора був найщасливішим;
Cвітла мрія летіла задумливо на журавлях…
Та з вчорашнього дня охолов я і став ще мудрішим,
Бо тебе не зберіг, загубив у безкрайніх світах…

Я ще вчора літав, мчав з вітрами в замріяну весну;
Задивлявся замріяно в неба прозору блакить…
А сьогодні з журбою дивлюсь в далечінь піднебесну,
І у серці так гірко і боляче смуток щемить…

Я тобі не приніс ні жаданого щастя, ні долі…
Ні солодких та ніжних моментів в твоєму житті.
І журливо сумують в ярах сивочолі тополі,
І чубами трясуть в гордовитій своїй самоті…

comment Коментарі (0)

Сторінки минулого, книга відкривається
І у кожного ця книга є своя.
Біль чи посмішка душі торкаються,
Бо ця книга - спогади життя.
Сторінка за сторінкою, ми перегортаємо,
І знову у дитинстві, де мамина рука.
Тай смуток є й образи, але не перепишеш.
Бо в книзі цій нема чорновика...
А весни посміхаються, кличуть, озиваються
Ніжним щемом в серці почуття.
А може жаль, бо юність вже не вернеться
Є тільки книга - спогади життя...

comment Коментарі (0)

Життя за ґратами

Ти чуєш слова, що так голосно линуть,
Ти дивишся в небо де пташки летять,
Ти мрієш, ти можеш, ти хочеш, говориш,
Здається, що ось воно щастя в руках.

Так щиро прохання твоє дзвоном б’є,
Поглянь країна моя я служу тобі вірно,
Але вже набридло, тут все однотипне,
Нам треба змінити погляд людей.

Пусти мене в іншу, щось вивчити нове,
І я обіцяю тобі, тут засяє все знову,
Дивись медицина,освіта, кар’єра, наука,
Ти дай лиш нагоду ногою ступнути.

Бо як так можливо, ніби вільні ми люди,
А далі цих стін, не пускають нікуди,
Працюй на заводі, живи в сірих буднях,
Помри, похоронять, а потім забудуть.

comment Коментарі (0)

Дивлюсь журливо в небо голубе:
Розлука й біль, чи вічний сум спокути ?!...
Я так боюся втратити тебе…
Хоча й разом довіку нам не бути…

7.05.2014

comment Коментарі (0)

Нас тягне в мегаполіси-міста;
Життя стає цікавою мандрівкою…
Обпалюємо пристрастю вуста;
Дівча стає розбещеною дівкою…

Хлопчина – безсоромним юнаком;
Перед очима пробігають профілі…
Та десь у горлі застрягає ком
Від ницості такої філософії…

Та все ж ми вириваємось в міста;
Крокуємо ажурною бруківкою…
Й кричить душа крізь стиснуті вуста,
Коли дівча стає брудною дівкою…

comment Коментарі (0)

Усе пройшло, як сон під ранок закінчився ,
Ти вийшов десь, у полі на кінці.
О мрію дуже ,щоб вернутися в дитинство.
Но часом там дороги вже нема
Уже немов в душі усе зима.
Не гріє сонце ,не тішать співи соловя.
І люди стали ніби, щось черствіші
Таке життя, життя на білім світі.
Роки пройшли, немов відпав цвіт із калини.
Чи плачиш, чи кричиш усе дарма.
Ти сяди в куточку і згадай дитинство.
Життя одне, а значить не дарма.!

comment Коментарі (0)

Как хорошо, что некого винить

"Как хорошо, что некого винить,
Как хорошо, что ты никем не связан,
Как хорошо, что до смерти любить
Тебя никто на свете не обязан."

Так само сам у натовпі пливу,
Ніхто мене не чує і не бачить.
Ще не сміюся, та уже й не плачу.
Іще живу, та наче й не живу.

Давно проплив свої “півсотні три”.
Багато? Мало? Тільки знає небо.
Та грізний голос промовля згори,
Що сво'ю ниву доорати треба.

Ця оранка, засів, усходи, цвіт,
Онде на обрії з’являються обжинки,
А дні народження (як за півсотню літ)
Щось дуже вже нагадують поминки…

Немає тОму краю і кінця,
Тихіша пісня, запалу не стало.
Багато ласих слави і вінця,
А хрест свій нести, то охочих мало.

Немає діла, де багато слів.
Не треба й крику, бо захрипне голос.
Я ж може хоч дітей своїх зігрів,
А може й ні, лиш витрусився колос.

Так само сам у натовпі один.
Як упаду -- ніщо не допоможе.
А жити ж скільки років? Чи годин?
Для чого? Як? -- Все ні на що не схоже.

Так само сам у натовпі іду.
Не бачу світла, голосу не чую.
Хоч би сказали: «Хепі бьоздей тУю!»*
Або спитали: «Хау ду ю ду?».**

"Как хорошо, что некого винить,
Как хорошо, что ты никем не связан,
Как хорошо, что до смерти любить,
Тебя никто на свете не обязан."***

03.07.99 р.

* С Днём рождения! (Happy Birthday to you!) англ.
** Как дела? (How do you do?) англ.
*** Русский текст И. Бродского.


Зупинись

Я зустрів сам себе: ось хлопчина веселий, співучий.
Він – це я. Чи не я? Від питань забриніла душа,
Спогад враз задзвенів, як струна, звук печальний, тягучий…
Може в хлопця спитать, чи не треба – він так поспіша?
Зупинись хоч на мить, незнайомий мені перехожий,
І дозволь у тобі давній спогад про себе впізнать.
Ти такий молодий і нітрохи на мене не схожий –
Дуже важко себе через стільки років пригадать.
Ми жили і росли, і співали, і небо всміхалось,
Квіти пахли, цвіли, і до наших тягнулись долонь,
І не плакали ми, а раділи – що сталось, те сталось,
І плекала весна у серцях нам любові вогонь.
Як давно це було! Так давно, наче й зовсім на було!
Листя жовте згребли і спалили – розвіявся дим,
Попіл голову вкрив. І не зчувсь, як життя промайнуло.
Вже на серці зима. Невідомо те все молодим.
Перехожий спинивсь і запитливо дивиться в очі.
Чи знайдуться слова, щоб усе пояснити йому?
Чи помовчати мить? Зрозуміє, як дуже захоче,
Він – такий же, як я, тільки років із тридцять тому.
Він живе і росте, і співа – молодий та пригожий,
І вітають його квіти подихом ніжно-п’янким.
Та життя пробіжить, скоро стане на мене він схожий –
Листя жовте згребуть і підпалять, розвіється дим.
Зупинись хоч на мить, незнайомий мені перехожий.
Зупинись!
Хоч на мить!