RU UA

Відступаючи від святих канонів,
Порушу ряд дурних законів,
Не знаю світських забобонів.
Звільняюсь я від “еталонів”.

-"Ти знаєш щось про перехресне ?
Воно зручне для римування.".
-"Усе тут є таке відносне,
А для мене це роздратування.

Бо це ж, немов святий обряд,
Коли рядки складають ряд,
І привертають швидше погляд,
А ще міняють Ваш світогляд.".

Я вже було писав, про самоту,
Та я потрапив в певну сюїту,
І маю я тепер одну турботу:
Пошвидше закінчити цю роботу,
Котра виклика мені скорботу.

А потім: Ноги тягнучи додому,
На собі тяну вічну втому,
І думаю про зайву кому,
Чи бува не створить грому?

А ще я згадував рабів,
Котрі собі робили гробів,
У формі велетенських кубів,
На вечерю маючи пару грибів.

А потім про скорих гостей,
Всі дуже різних мастей
Що порахують моїх костей,
Не забуваючи своїх святостей,
Розкажуть сірих новостей.

А потім я ішов, блідим,
На вигляд став таким худим,
Вдихав той сигаретний дим,
У ньому шукав все нових рим.
І я вже став таким старим,
Аж легко бути добрим,
Чи ж круто бути злим,
Чи став свого часу святим,
Я ж думав, що вічно буду молодим,
- Невже завжди я був таким дурним?

А ще я думав про життя.
Чи є насправді сенс буття?
Що викликає каяття ?
За що розплачувалось оте дитя,
Котре так і не пізнало життя ?

А потім думав про залежність,
Її рахунок це - безмежність.
Для когось це - чиясь належність,
У когось це - проста потребність.

А потім я прийшов до себе на квартиру,
Вона так і не знає того миру,
Посміхнувся давньому мундиру,
Немов дитячому кумиру.

На кухні зроблю кави,
Бо маю певні справи,
Вона готува мені забави,
І трохи додава мені уяви.
І ще не час робити страви.

І мозок викрутивши немов ту тряпку,
Сердито залишаю я на тому крапку,
Повішу одяг на гачку,
І ляжу спати на бочку.

comment Коментарі (0)

Про життя

Життя – не вічний онтогенез
І не триває сотні років,
То – найвеличніше з чудес,
Воно не має еталонів.

Життя не ділиться на двоє
Бо це одна стрімка ріка,
Та з іншою переплітатись може
У двох закоханих серцях.

Життя не ціниться «за скільки»:
Хто, коли і як прожив,
Його не купиш ти на ринку
І не знайдеш йому ціни.

Життя не міряють лічбою,
Ні довжиною, ні глибиною,
Його оцінюють змістовно –
За тим, що зроблене для когось.

Життя не люблять за прикраси:
Браслети, персні, діаманти,
Бо в нім шукають те, що справжнє,
Що прожите і не примарне.

Життя оздоблюють не блиском,
Не камінням, не намистом,
Його окраса – добрі вчинки,
А не пиха й гордовитість.

Життя не вкрите оксамитом:
Без помилок не обійтися,
Найгірше – страх у пустотіні
Та небажання щось робити.

Пусте життя – це вирок тим,
Хто на собі поклав заслін,
Кінець один: із забуття
Назад немає воротя.

Безсмертя – не казковий міф,
Його потрібно заслужити,
Життя – найбільший із дарів –
Достойно слід усім прожити!

comment Коментарі (0)

Я пишу Вам віршами, і зміст ховаю між рядками.
Про те, про що мовчав роками,
про ту що згадував ночами.
Я прагну поділитися думками:

В очах би Ваших прогулятись,
назад ніколи не вертатись.
Готовий в них втопитись,
якщо дозволите напитись.
А їх котячий блиск,
на мене чинить тиск.
Щоб я пішов на риск,
подав хоть писк.

Мелодією слів кохатись,
до неї прислухатись,
коли підеш молитись,
про те де можеш помилитись.
І того серця в стук вслухатись,
йому не можна зупинятись,
не раз могло воно розбитись,
і навіть коли не змогло влюбитись.

Червоними такими, губами милуватись,
Як тим чого ніколи не торкатись,
їм з трояндами змагатись.
Гарячими, палкими, лише твоїми.

Настроєм дивуватись,
що може різко помінятись.
Чи маєш що сказати ?
А може посидіти, помовчати ?
Цього сама не можеш знати.

До тебе наближатись,
твого нутра боятись.
Закрилась за сімома замками,
котрі оберігаються чортами,
ті тичуть в мене усіма гріхами.
Та давлячись ключами, клацають зубами.

За Вашими мурами,
лежать рови наповнені сльозами.
Що влились в них ріками,
котрі добуті є катами,
які не стежать за ротами,
кидають в розпалі словами,
і тянуть Вас руками.

І після цього посміхатись,
за сміхом біль ховати.
І хоч продовжуєш штовхатись,
я все ще хочу обійнятись.
Не зміг того зуміти: тебе я зрозуміти
Та хочу знати, як можеш ти прощати ?

Колись одними тими мріями своїми:
Де ми трималися руками,
ішли торкалися боками
і терлися щоками
- Я жив немовби Вами...
_______________

comment Коментарі (0)

Добігла до кінця моя чарівна казка,
В якій було усе - надія і печаль.
І серця біль стиска холодна дійсність маски
Безжально постає реальністю прощань.
Я вдячний Вам за все. В цю непросту хвилину
Лиш хочу побажать усіх Вам благ земних,
Зігріється душа, коли до вас прилину
У мріях чи вві сні - простіть мене за них.
Простіть і не судіть, бо вражений красою
І сам не розберу, коли скінчився лік
Тим ранкам, що зійшли, оплакані росою,
Й що не забуду я, повірте, їх довік.
Та мить скінчилась ця - і завешилась казка,
Є дійсність, а вона далека від казок.
Я відїжджаю вдаль - життя зриває маску
Крізь втати біль у світ роблю непевний крок.

comment Коментарі (0)

Я ні від кого не чекаю вже дзвінків
І повідомлень з особливим змістом.
Нарешті у душі моїй спокій
І я живу, милуюсь падолистом.

І кожен день приносить щось своє,
То радості, то сум, то хвилювання.
Я зрозуміла – у житті цім головне
Не втратить віри у часи страждання.

Навчитися прощати всіх й за все.
Життю радіти – бо воно єдине.
Назавжди викинути з пам’яті все те,
Що заважає бути повністю щасливим.

comment Коментарі (0)

Я у цьому житті ще до вчора був найщасливішим;
Cвітла мрія летіла задумливо на журавлях…
Та з вчорашнього дня охолов я і став ще мудрішим,
Бо тебе не зберіг, загубив у безкрайніх світах…

Я ще вчора літав, мчав з вітрами в замріяну весну;
Задивлявся замріяно в неба прозору блакить…
А сьогодні з журбою дивлюсь в далечінь піднебесну,
І у серці так гірко і боляче смуток щемить…

Я тобі не приніс ні жаданого щастя, ні долі…
Ні солодких та ніжних моментів в твоєму житті.
І журливо сумують в ярах сивочолі тополі,
І чубами трясуть в гордовитій своїй самоті…

comment Коментарі (0)

Сторінки минулого, книга відкривається
І у кожного ця книга є своя.
Біль чи посмішка душі торкаються,
Бо ця книга - спогади життя.
Сторінка за сторінкою, ми перегортаємо,
І знову у дитинстві, де мамина рука.
Тай смуток є й образи, але не перепишеш.
Бо в книзі цій нема чорновика...
А весни посміхаються, кличуть, озиваються
Ніжним щемом в серці почуття.
А може жаль, бо юність вже не вернеться
Є тільки книга - спогади життя...

comment Коментарі (0)

Життя за ґратами

Ти чуєш слова, що так голосно линуть,
Ти дивишся в небо де пташки летять,
Ти мрієш, ти можеш, ти хочеш, говориш,
Здається, що ось воно щастя в руках.

Так щиро прохання твоє дзвоном б’є,
Поглянь країна моя я служу тобі вірно,
Але вже набридло, тут все однотипне,
Нам треба змінити погляд людей.

Пусти мене в іншу, щось вивчити нове,
І я обіцяю тобі, тут засяє все знову,
Дивись медицина,освіта, кар’єра, наука,
Ти дай лиш нагоду ногою ступнути.

Бо як так можливо, ніби вільні ми люди,
А далі цих стін, не пускають нікуди,
Працюй на заводі, живи в сірих буднях,
Помри, похоронять, а потім забудуть.

comment Коментарі (0)