RU UA

Я намагалася забути,
Але з\'явився знову він,
Але нічого не вернути,
І колихнувся знову гнів.
І зруйнував життя,моє-
ти...
Ти-зруйнував мою
любов,
Але кохати,буду,знай ти,
Ті поцілунки до розмов.
Ти не кохаєш
мене...знаю...
І не подобаюсь тобі...
Та все це знову
пробачаю,
Я у солодкім довгім сні.

comment Коментарі (0)

Я все ж перегорну архів життя,
Можливо там і знайдуться дороги
В яких моя беззахісна душа,
Ніколи не попросить допомоги.
Я просто у змістовному рядку,
Підкреслю, що для мене необхідно
...жахливо, мабуть, вірити йому,
Та все ж не довіряти жалюгідно.
Коли б перегортавши сторінки,
Ми вибрати змогли свої абзаци,
Тоді б не залишилося журби,
У проміжках буденної віддачі.
Тоді б ми відчували, де буття,
Із пташкою плекали свою волю,
Та в наших сторінках, усе життя,
Ми тільки сподіваємось на долю!


Не б'ється серце,і не бачать очі
Чи наяву це, чи,МОЖЛИВО, СПЛЮ
Зійду осяйно зіркою,як схочу,
І сяйвом кров'яних небес заллю.
Все те,що знизу в жовтих ліхтарях барвиться
Священна тиша, бо вона нічна
Розбила все,що ще могло розбиться,
Тепер панує у серцях весна...

comment Коментарі (0)

Якими стали ніжними світанки,
Якою неповторною весна…
Спішать кудись поважні парижанки,
Десь ти сидиш за кавою сумна…

Париж щось заклопотано шепоче,
І гіпнотично кличе в нікуди…
А я згадав твої прекрасні очі,
Які заполонили назавжди…

Я пригадав твої уста медові,
Твій сум, яким мене ти обпекла…
У тобі так багато ще любові…
І ніжності, і ласки, і тепла…

Ти стала ще гарнішою з роками;
Красивою, як ранішній Париж…
Ти мчиш у срібну просинь з ластівками,
Через кордони в сни мої летиш…

Я зустріч нашу чимскоріш наближу
І привезу омріяну весну…
Коли вернусь з далекого Парижу
У нашу Казку - з чарівного сну…

27.03. - 11.04.2013 Хмельницький - Берлін - Париж

comment Коментарі (0)

Ой піду я в поле та й тихо заплачу
Про свою недолю, про свою невдачу
Як хотіла бути вільна та щаслива
Та неначе пташка
В клітці опинилась

Скільки я не билась і не виривалась
Там де я була, там я і зосталась.

Ой піду я в поле, там де вітер віє
Хай він мою тугу і печаль розвіє
Щоб ніхто не бачив і не пожалів
Мож серце дарма ще раз не кроів
1997



Моє серце дарма ще раз не кроів

comment Коментарі (0)

Я-сокіл в небі
Я маю крила
Я маю душу
Маю й багато страждань
Злечу до неба,
Запалю очі
Розправлю крила
І полечу далеко в темну даль.
Не ті вже крила
Не ті вже очі
Усе вже втратив
Більше й не хочу.
Не маю матері
Нема і батька,
Штормовий вітер
навчив мене літати,
Я був один
Я був самотній у товпі
Нестерпний біль
Безжальний крик душі
А може й правда?
Злетіти й просто впасти?
Віддатися повністю землі
Лиш за секунду
Усе зруйнувати
Навіщо ж я увесь цей біль терпів?
Ні, так не зроблю
Так роблять тільки слабаки
Я маю крила
Я можу літати
Я - сокіл
Я - птах весни!

comment Коментарі (0)

Залишити про себе
слід,це так важливо,
щоб не прожити задарма
житя,
життям потрібно йти
через кропиву,
і бажано аби була жалка.
То не життя,коли не маєш
згадки,
скільки діл зробив для
себе ,для людей,
і не шукай в думках
загадки,
і скільки часу вимага
прогрес.
Шукай шляхи з гострим
камінням,
де лезом в ноги стелиться
трава,
бо тільки так ти виробиш
терпіння,
життя не йтиме як вода.
Шукай шляхи,де лице
лупитиме лозина,
а руки сіктиме дереза-
для матері ти назавжди
людина,
стій в світі твердо,як
стоїть Земля.
Не піддавайсь людській
спокусі,
іди своїм шляхом,і
бажано,щоб ноги були
босі,
а стежка обросла терном.
Бо тільки так ти виробиш
терпіння,
і хай тектиме гіркиї піт,
бо лиш ногами босими
об зле каміння,
залишиш після себе
гідний слід.

comment Коментарі (0)

Всякому місту - звичай і права

Всякому мiсту — звичай i права,
Всяка тримає свiй ум голова:
Всякому серцю — любов i тепло,
Всякеє горло свiй смак вiднайшло.
Я ж у полонi нав'язливих дум:
Лише одне непоко?ть мiй ум.

Панськi Петро для чинiв тре кутки,
Федiр-купець обдурити прудкий,
Той зводить дiм свiй на модний манiр, ,
Iнший гендлює, вiзьми перевiр!
Я ж у полонi нав'язливих дум:
Лише одне непоко?ть мiй ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей iноземних заводить телят.
Тi на ловецтво готують собак,
В сих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк,
Я ж у полонi нав'язливих дум:
Лише одне непоко?ть мiй ум.

Ладить юриста на смак свiй права,
З диспутiв учню трiщить голова.
Тих непоко?ть Венерин амур,
Всякому голову крутить свiй дур.
В мене ж турботи тiльки однi,
Як з ясним розумом вмерти менi.

Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навiть царя не обiйде вона.
Байдуже смертi, мужик то чи цар, —
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну ?? сталь?
Той, в кого совiсть, як чистий кришталь...

comment Коментарі (0)