RU UA

Я-сокіл в небі
Я маю крила
Я маю душу
Маю й багато страждань
Злечу до неба,
Запалю очі
Розправлю крила
І полечу далеко в темну даль.
Не ті вже крила
Не ті вже очі
Усе вже втратив
Більше й не хочу.
Не маю матері
Нема і батька,
Штормовий вітер
навчив мене літати,
Я був один
Я був самотній у товпі
Нестерпний біль
Безжальний крик душі
А може й правда?
Злетіти й просто впасти?
Віддатися повністю землі
Лиш за секунду
Усе зруйнувати
Навіщо ж я увесь цей біль терпів?
Ні, так не зроблю
Так роблять тільки слабаки
Я маю крила
Я можу літати
Я - сокіл
Я - птах весни!

comment Коментарі (0)

Залишити про себе
слід,це так важливо,
щоб не прожити задарма
житя,
життям потрібно йти
через кропиву,
і бажано аби була жалка.
То не життя,коли не маєш
згадки,
скільки діл зробив для
себе ,для людей,
і не шукай в думках
загадки,
і скільки часу вимага
прогрес.
Шукай шляхи з гострим
камінням,
де лезом в ноги стелиться
трава,
бо тільки так ти виробиш
терпіння,
життя не йтиме як вода.
Шукай шляхи,де лице
лупитиме лозина,
а руки сіктиме дереза-
для матері ти назавжди
людина,
стій в світі твердо,як
стоїть Земля.
Не піддавайсь людській
спокусі,
іди своїм шляхом,і
бажано,щоб ноги були
босі,
а стежка обросла терном.
Бо тільки так ти виробиш
терпіння,
і хай тектиме гіркиї піт,
бо лиш ногами босими
об зле каміння,
залишиш після себе
гідний слід.

comment Коментарі (0)

Всякому місту - звичай і права

Всякому мiсту — звичай i права,
Всяка тримає свiй ум голова:
Всякому серцю — любов i тепло,
Всякеє горло свiй смак вiднайшло.
Я ж у полонi нав'язливих дум:
Лише одне непоко?ть мiй ум.

Панськi Петро для чинiв тре кутки,
Федiр-купець обдурити прудкий,
Той зводить дiм свiй на модний манiр, ,
Iнший гендлює, вiзьми перевiр!
Я ж у полонi нав'язливих дум:
Лише одне непоко?ть мiй ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей iноземних заводить телят.
Тi на ловецтво готують собак,
В сих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк,
Я ж у полонi нав'язливих дум:
Лише одне непоко?ть мiй ум.

Ладить юриста на смак свiй права,
З диспутiв учню трiщить голова.
Тих непоко?ть Венерин амур,
Всякому голову крутить свiй дур.
В мене ж турботи тiльки однi,
Як з ясним розумом вмерти менi.

Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навiть царя не обiйде вона.
Байдуже смертi, мужик то чи цар, —
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну ?? сталь?
Той, в кого совiсть, як чистий кришталь...

comment Коментарі (0)

Прийди....
Прийди хоч раз, явися в мої сни,
Розвій мою тривогу і страждання.
Як далі мені жити, підкажи.
Моя душа завмерла у чеканні….

comment Коментарі (0)

Чому життя таке важке,
Чому іноді не хочу жити.
Чому лиш у снах я бачу тебе,
І лиш у мріях можу любити.

Чому живу на світі я,
Чому й сама не знаю.
Але це питання кожного дня,
Сама себе питаю.

Живу тому, що треба жити,
Живу тому,що всі живуть.
Але мені так хочеться любити,
Бо без любові я помру...

comment Коментарі (0)

Я йшов до тебе так багато років
Через бурхливе, радісне й сумне…
Колись давно я втратив сон і спокій,
І своє серце… й щастя неземне…

Життя пробігло наче лихоліття,
Закарбувалось сріблом в сивині…
Позаду залишилось півстоліття,
Немов у недобаченому сні…

Вже наші діти юнаками стали,
Закохуючись пристрасно в дівчат…
І як би ми з тобою б не зітхали,
Та матимемо скоро онучат…

Через квітчасту юність та неспокій
Я брів… і клекотіли почуття
Та запізнився на багато років…
Вірніше – на усе своє життя…

comment Коментарі (0)

Ніколи незнаєш, що буде в житті,
Зупинись і не вір - кричала собі,
А потім все йшла до кінця,
............докладала зусиль,
Та намарно потратила я своїх сил.

Неосяжні почуття наповняли мене,
Як ніколи до того, пізнала себе,
І знала чого все це варто....
Знов і знов віддавалась азарту.

Мені повезло, я знайшла ідеал..
І бачила, як весь заздрить загал,
Та на все це хотіла начхати,
Бо знала я кого варто кохати.....

Проте, як сліпець, не бачучи грані,
Укотре сліпо довірилась коханню,
Коханню, що було ідеалом для мене,
Котре ще недавно відкрила для себе!

Рано чи пізно..прийдеться платити,
Процес вже пішов і його не спинити,
Біль від утрати пройде сам собою,
Крах ідеалів покінчить зі мною....


Чорний світанок
Чорний світанок, та очі відкриті,
Тихо уранці, все як завжди.
Каплями рос поля усі вкриті.
Знову полину думками туди.

Як же це місце зоветься насправді?
Тиша, навколо нема ні души.
Марно цю посмішку кликати вранці,
Чорний світанок її заглушить.

Скільки стараюся очі відкрити,
Сяйва не бачу, нема кольорів.
Як же у світі буду я жити?
Став світ весь чорний, віж гір і до нив.

comment Коментарі (0)