RU UA

Так швидко минають роки
І спогадів стає все більше.
Настане час й згадаєш ти,
Яке тоді було все інше.

Ти йдеш вперед, ти повен сил.
Твої невдачі - це уроки,
Які лиш перетворюються в пил.
Пам'ятай: ти робиш вірні кроки.

А пам'ятаєш всі знайомства?
Від них залишились сліди.
Здається, зради й помсти
Як найотруйнішого куща плоди.

А от події всі невипадкові,
Вони навмисно відбуваються в житті.
Для того, щоб у тебе була змога
Не зостатися у сіром забутті.

Так швидко минають роки,
Зростає сила твого духу.
Здається, йдеш ти до мети
З великою швидкістю руху.

comment Коментарі (0)

Тебе чекала з року в рік
І зустріч першу уявляла.
Тебе лиш бачила у сні.
Роки ішли, а я усе чекала

І ось, зробила доля подарунок.
Тебе тепер тримаю на руках
Такий ще крихітний пакунок
Й кажу усім: "У мене є сестра!"

Роки ідуть, ти підростаєш
Ось кроки перші бачу я твої.
Усюди іграшки ти розкидаєш
Й ляльки мої береш собі.

Роки ідуть, ти вже школярка
І бантики на косах золотавих.
Все приглядаєшся в люстерко,
Де оченяток блиск яскравий.

Тебе веду за руку в школу,
А ти щебечеш як пташа.
І настрій піднімається угору,
Милуюся, очей не відрива.

Роки ідуть, уже і не впізнати
Оте дівча маленьке й чарівне,
Що питало: "Ти йдеш гуляти?
І я теж хочу. Візьми мене!"

Дивлюся зараз в твої очі,
І спогади з'являються такі:
Як розмовляли до півночі,
Лунали голоси дзвінкі.

Бувало й так, що ми сварились
Через дрібниці, зовсім незначні.
Та ми одразу же мирились
Пробачала я тобі, а ти - мені.

Не просто сестри ми з тобою,
Ми вірні друзі назавжди.
Одна за одну будемо стіною
Щоб з нас ніхто не знав біди.

comment Коментарі (0)

Дотла згоріла твоя облюблена шкіра
Пояс горло стиснув в обіймах
Ти не плачеш, не кричиш
На це нема ні причин, ні відповідей, ні порятунку
Ти родився з призначенням вмерти
За добре слово, за примружений погляд,
Погляд, крізь столліття, хвилини
Голови, душі, сердця, замкнені очі
Двері, вікна, стіни, скляний келех
Недопитого вина, чи кампоту,
Чи крові Господньої, чи сліз Іуди
За крихти зі столу, за програний бій,
Не почату війну, незакінчений мир,
Не прощений гріх, не відпущений борг,
Кредит, іпотеку, квартиру, машину
За слизькі перила мосту, за відкрите горище
За халявну петлю і мило
Пройдений шлях. Не пройдений рівень.
Ні болю. Ні крику. Лиш обвуглена шкіра

comment Коментарі (0)

Я підсяду на важкі наркотики
Руки забю кривими мастями
Тепер ти бачиш, що не варто підходити
Тепер я не залишаю нам шансів

Розвернеш мене, ще раз і знову у омут
Так ніжно і легко з головою мене зануриш
Я дихать не можу. Але не рухаюсь.
Боюсь злякать твої руки.

Ця біль неймовірна. Я нею живу
Тепер без неї не існує нічого
Як ракова пухлина дала метастази
У всі мої органи. Спотворила душу.

І знову, і знову калічу обох нас
Лиш так я можу тепер щось відчути.
Твій біль дарує здатність бачити
Твоя посмішка випалює очі

З.В.

comment Коментарі (0)

Батьки -таке маленьке слово,
а скільки в ньому ніжності й тепла.
Коли в дитини сльози й смуток,
вони дають нам два крила.

День за днем стаємо старші,
і появляється своє життя.
Та батьків не забуваєм,
бо вони -опора ця.

В нас появляються проблеми,
які охоплюють життя.
Але й щастя огортає,
про яке чує вся сім’я.

Пошану батькам я складаю,
за терпіння та їхню любов.
За недоспані ночі зі мною,
За найщиріше в світі тепло...

comment Коментарі (0)

Є в батька заповідь одна:

Творить добро, в душі з любов’ю жити,

Щоб поважали рідні діти…

Та не судилось – все дарма…

Роки летять, і батька скроні
Давно накрила сивини вуаль,
В думках своїх немов в полоні,
Зажурено вдивляється у даль.
А спогади все не дають спокою,
Перед очима прожите життя,
Змахне сльозу з щоки рукою
Нема в минуле вороття.
Такого поворота долі
Від своїх рідних не чекав,
Просив у сина і у доні,
Аби ніхто про це не знав…
І небо плакало від болю,
Благало, тільки не спішіть,
Він буде там в страшній неволі,
Йому нема для кого жить…
Пізно вночі, прийнявши ліки
Розгублено спитав дітей:
«Ви везете мене у дім «каліки»?»
І серце виривалося з грудей...
Залишив він свою домівку,
Бо вже не сила працювать,
Отримав від дітей листівку,
«Нема за що вас годувать...»
Вже рік минув, про нього всі забули…
Лише у спогадах його лишився слід
Про те життя давно минуле
Даремно витрачених літ.
Згадає, як маленька доня
Так сильно тата обійма,
Торкається його долоні,
Шукає ніжності й тепла.
Як серце б’ється без упину
Від радості що тато є,
Він скаже у важку хвилину:
«Я поряд, серденько моє.»
Згадає, як з маленьким сином
Ловили рибу у ставку,
Ходили разом по малину,
Збирали яблука в садку..
Життю радів він разом з ними
Допомагав чим тільки міг,
Для них у праці без упину
Своє здоров’я не беріг.
Та старість ноги підкосила,
І все змінилося у мить,
Дочка із хати попросила
«Нема вам більш тут що робить…»
І син його не помічає
Не хоче з батьком розмовлять,
Терпіння він уже не має
За хворим дідом доглядать.
Згадав, і тихо похилився
На старий ганок під вікном,
В серцях у небо помолився,
Заснув назавжди вічним сном.
І на могилі розквітають квіти,
Садок зацвів - то батькова краса,
Пройшли літа і вже старенькі діти
За нього моляться у небеса.

comment Коментарі (0)

Україна- моя Батьківщина!
Я тут народилась і живу.
Це тут я вперше усміхнулась
Й подалі з мрією піду.

Це тут я вперше полюбила
Та зрозуміла, що таке життя.
Бо мама мене завжди вчила,
Не здаватись та йти до свого майбуття!

Я в Україні вперше заспівала
Та зрозуміла, що таке талант.
Та без родини я б цього не мала,
Саме від них прийшов цей незрівняний дар.

Я вдячна Богу за його щедроти,
За те, що він зі мною й у біді.
Колись,на жаль, були у мене сльози,
А тепер- промінчик щастя в мене на душі!!!

comment Коментарі (0)

Для нього немає покарання в Корані, а твій відчай не опише Біблія,
Цю історію знають лиш двоє осіб
І сміливість на боці од тіла босих,
Бо справи там кепські, пам'ятаєте розмови з вином, гіркість, та майстерність місії,
Проблеми котяться... Почуття не здаються... Живіт зводить, як кислота в соромі,
Що жалиться, кусає, і болем димить,
Ти ж бачила у нього, що гордість на мить
Тьмяніла, чорніла, динамітом зривалась, немов доля та й стукає босими
Ногами, тебе не ґвалтувала собою, це він змусив, щоб у тебе в почесті
Не зникала та гіркість, той відчай з лиця,
Що в останній дилемі вбиває бійця,
Та правда... Не кажи: «Пам'ятаєш», бо вітер його зникне, а чи знаєш, що можеш ти?
Напевно, все ж треба відчувати... проблеми... Як жаль, правда, що не тілом... долею,
Чи то розум тьмяніє у тебе, дитя,
Ґвалтує душевно, мовчання... Виття...
Не кажи, що з болем понукаєш і серце, дитя, відчай — то ридання хвилею,
І хвиля велика, як цунамі японське... З вином візьме в алкогольне, як матриця,
Ти бігала від нього, скажено у дим,
А від правди тікати, то більше між тим,
Ніж тужно вдихати цей болючий і дивний вогонь, вітер не вщухає, вжалишся,
І будеш у плачі згадувати, що доля сидить, каже, де не варто з гордістю
Заграватись... Бо тіло гаряче — вогонь,
Ти не бійся, тримають... У теплих долонь...
Для нього та й знайдуть покарання в Корані, а твій відчай із тим болем скориться...

comment Коментарі (0)