RU UA

Хто винен в тім, що Мрія запізнилась?
Що заблукала в зоряних степах…
Неначе світле марево з’явилась,
А потім розчинилась на вустах…

Бо ж як відчути плач калини в лузі ?
Як підказати ноти скрипалю?
І як донести без образ подрузі,
Що я її вже більше не люблю…

І як розповісти своїй коханій,
Що я до неї більше не прийду?!…
Що відцвіли конвалії духмяні
У матері в тінистому саду...

Що не закрию від блаженства очі,
Не затремчу від поцілунків вуст...
Та не відчую дотиків дівочих
І не віддамся пестощам спокус...

Відсипались каштани в жовту осінь,
Позасинали срібні ясени…
Птахи летять кудись у срібну просинь
І щось кричать мені з височизни…

Хто ж винен в тім, що Мрія запізнилась?!
Що заблукала в зоряних степах…
Неначе світле марево з’явилась,
І розчинилась смутком на вустах…

comment Коментарі (0)

Ти надзвичайно мила і
вродлива,
Прекрасна, наче мої почуття
Замріяно, усміхнено,
грайливо
І ніжно Ти ввійшла в моє життя…

comment Коментарі (0)

Мрія

В далеких небувалих берегах
там де сонце спекою палає
кожний день мов місячна зоря,
чудовий край - незбагненних бажань.


Тепло душевне, очі блискавичні
радіє серце майбуття,
один лиш погляд, одне лиш слово
замінуть разом колосок життя.


Прекрасне, чисте небо солов'їне
таке незвичне до сих пір,
загадкове мариво пухнасте,
казкова казка моїх найкращих мрій.

comment Коментарі (0)

***
Чому мені подобаєшся Ти ?
Корали вуст… і очі – світло-сірі…
В них бачу я бурштинові світи
І щирість віри у людській зневірі….

Веди мене у місячні сади,
Замолюючи сум гріхопадіння…
А краще - лихоліття відведи,
Моя Жага, Печаль передосіння…

А ще - любов'ю щем залоскочи…..
Моя ти Доле… Пісня лебедина…
Й вустами ніжними прошепочи -
Чому у нас для Щастя лиш година ?

Чому такий несправедливий світ ?!
Чому так швидко вранці сонце сходить ?!
Чому так ніжно в’яне первоцвіт ?!
І смуток за минулим не проходить?!…

comment Коментарі (0)

ГІДНІСТЬ - ДО ЛИЦЯ!
Росла билинка посеред шляху,
Мала й привітна,
Вдивлялась в небо, де вільна птаха
Боролась з вітром,
Стеблом тулилась до землі
В дощі та гради,
Але й мурахам в спеку тінь
Давала радо.

Вона маленька, ну то й що?
Все ж прагне лету!
Ось подорожній сумно йшов,
Він був поетом,
Поглянув з подивом, як ця
До неба пнеться,
Подумав: "Гідність - до лиця
Усім, здається...".

Немов й не трапилось ніщо,
Та слід лишила
На серці тих, хто повз ішов,
Схиливши крила.
Яка мораль? Самі знаходьте
Поміж рядками,
Якщо навчатись є охота -
Навчить і камінь!

Якщо плекати свою бездарність
І не учитись -
То ризик є прожити марно...
З нас кожен Вчитель.
Та в цьому світі ще Учнем варто
Водночас бути,
Аби набратись для духу гарту
Й сягнути Суті!

comment Коментарі (0)

КАРМА ОСЕНІ
Інкрустована в повітря і просякнута бажанням,
Карма осені бездонна проростає в зорепад.
Заколисана у вітрі, в потаємних пориваннях
Нас тримає у полоні, в лоні зваби і принад.

Карма осені наситить за піснями спраглу душу,
Що лунають в піднебессі в хорах янголів ясних,
І просіє біль крізь сито вічних істин невмирущих,
І стежками одкровення з нами вирушить у сни.

Карма осені крізь вени протікає всюдисуще
Духом Всесвіту інерцій, дух наш зваблюючи вдаль.
Відімкни у серце дверці - хай проникне осінь в душу
І загоїть стигми серця, хай розвіє всю печаль!

comment Коментарі (0)

ЗЛІТАЙМО У НЕБО !
Ввійди в мою душу! Вона ж бо – мов дерева тінь,
В якій Ти у спеку знаходиш жадану розраду.
Забудьмо печалі, слід зрад залишився позаду,
Давай милуватися разом ясним зорепадом,
Купатися в росах, вдихаючи дикий полин.

Злітаймо у небо! Не нарізно – спробуймо вдвох,
Тримаючись тільки за руки чи крила незримі.
Я – вітер у полі, я – воля Твоя незборима,
Я – музика сфер, що Ти виплеснеш завтра у риму,
Я - сон просто неба, що тихо нашіптує Бог.

Зцілю Твоє серце пречисто-цілющим дощем,
Що рани минулих утрат і печалей всіх змиє.
На наших стежках вже зневір не клубочаться змії,
Не Ти і не Я, бо віднині у Всесвіті МИ є -
Готові до злетів, нових перероджень й прощень...

Я вірю - є МИ! Бо у ВЧОРА – зачинені вікна,
Вітрища сум'ять у які не навіють жалів.
Тягар від розлук, що минули, давно перетлів,
І я - мов землиця в одвічному прагненні злив -
Чекаю на весну…
Душа воскресати вже звикла!

comment Коментарі (0)

***
Якби не Ти-мене б не було зовсім,
Якби не я, то й Ти була б не та…
Золотокосою не стала б наша осінь
І я б не цілував Твої вуста…

Якби не Ти-не було б сенсу жити,
Не розривали б серце почуття…
І я б не зміг так ніжно полюбити
Тебе… таку прекрасну, як Життя….

comment Коментарі (0)