RU UA

Я йшов до тебе так багато років
Через бурхливе, радісне й сумне…
Колись давно я втратив сон і спокій,
І своє серце… й щастя неземне…

Життя пробігло наче лихоліття,
Закарбувалось сріблом в сивині…
Позаду залишилось півстоліття,
Немов у недобаченому сні…

Вже наші діти юнаками стали,
Закохуючись пристрасно в дівчат…
І як би ми з тобою б не зітхали,
Та матимемо скоро онучат…

Через квітчасту юність та неспокій
Я брів… і клекотіли почуття
Та запізнився на багато років…
Вірніше – на усе своє життя…

comment Коментарі (0)

Чорний світанок
Чорний світанок, та очі відкриті,
Тихо уранці, все як завжди.
Каплями рос поля усі вкриті.
Знову полину думками туди.

Як же це місце зоветься насправді?
Тиша, навколо нема ні души.
Марно цю посмішку кликати вранці,
Чорний світанок її заглушить.

Скільки стараюся очі відкрити,
Сяйва не бачу, нема кольорів.
Як же у світі буду я жити?
Став світ весь чорний, віж гір і до нив.

comment Коментарі (0)

Я живу, як умію,
а не вмію, бо ще дитя,
я живу і лиш мрію,
а не можу: сильніш буття.

Потрібно бути чоловіком
і все тримать в своїх руках--
не закривать повіки,
а подивитись прямо в страх.

Повірити у краще,
а готуватись до біди,
не здавтися нізащо
і йти вперед аж до мети.

Не зважать на балачки і болі
і не дивитись по сторонах,
іти вперед до щастя, долі,
і знати все в твоїх руках.

Повір усе тут лиш для того,
щоб переміг і подолав.
Не бери до голови дурного,
бо ти найкращий так і знай.


Один дзвінок нічого не міняє,
Один дзвінок не стане роковим.
Про цей дзвінок ніхто навіть не знає
І він не зробить тебе менш чужим…

Голос крізь трубку був таким знайомим…
Якісь слова так тихо говорив…
Дзвінок цей був для мене не вагомим,
Та слід на серці все-таки лишив.

Я слухала тебе але не чула…
Не вірила, що це був дійсно ти.
Про існування твоє я давно забула,
Та виявилось ще не назавжди.

Ти говорив, а спогади спливали….
Пригадувались погляди й слова…
Тоді я з самого початку знала,
Що спільної дороги в нас нема.

Я знала, але вірить не хотіла…
Надіялась, що усе зміню я.
З тобою поруч бути я воліла,
Хоч і не вірила у твої пристрасні слова.

Не вірила і правильно робила…
Тепер я знаю, що була права...
Тебе я вже назавжди відпустила
Й тепер для тебе стала я чужа…

comment Коментарі (0)

Хто винен в тім, що Мрія запізнилась?
Що заблукала в зоряних степах…
Неначе світле марево з’явилась,
А потім розчинилась на вустах…

Бо ж як відчути плач калини в лузі ?
Як підказати ноти скрипалю?
І як донести без образ подрузі,
Що я її вже більше не люблю…

І як розповісти своїй коханій,
Що я до неї більше не прийду?!…
Що відцвіли конвалії духмяні
У матері в тінистому саду...

Що не закрию від блаженства очі,
Не затремчу від поцілунків вуст...
Та не відчую дотиків дівочих
І не віддамся пестощам спокус...

Відсипались каштани в жовту осінь,
Позасинали срібні ясени…
Птахи летять кудись у срібну просинь
І щось кричать мені з височизни…

Хто ж винен в тім, що Мрія запізнилась?!
Що заблукала в зоряних степах…
Неначе світле марево з’явилась,
І розчинилась смутком на вустах…

comment Коментарі (0)

Мрія

В далеких небувалих берегах
там де сонце спекою палає
кожний день мов місячна зоря,
чудовий край - незбагненних бажань.


Тепло душевне, очі блискавичні
радіє серце майбуття,
один лиш погляд, одне лиш слово
замінуть разом колосок життя.


Прекрасне, чисте небо солов'їне
таке незвичне до сих пір,
загадкове мариво пухнасте,
казкова казка моїх найкращих мрій.

comment Коментарі (0)

***
Чому мені подобаєшся Ти ?
Корали вуст… і очі – світло-сірі…
В них бачу я бурштинові світи
І щирість віри у людській зневірі….

Веди мене у місячні сади,
Замолюючи сум гріхопадіння…
А краще - лихоліття відведи,
Моя Жага, Печаль передосіння…

А ще - любов'ю щем залоскочи…..
Моя ти Доле… Пісня лебедина…
Й вустами ніжними прошепочи -
Чому у нас для Щастя лиш година ?

Чому такий несправедливий світ ?!
Чому так швидко вранці сонце сходить ?!
Чому так ніжно в’яне первоцвіт ?!
І смуток за минулим не проходить?!…

comment Коментарі (0)

ГІДНІСТЬ - ДО ЛИЦЯ!
Росла билинка посеред шляху,
Мала й привітна,
Вдивлялась в небо, де вільна птаха
Боролась з вітром,
Стеблом тулилась до землі
В дощі та гради,
Але й мурахам в спеку тінь
Давала радо.

Вона маленька, ну то й що?
Все ж прагне лету!
Ось подорожній сумно йшов,
Він був поетом,
Поглянув з подивом, як ця
До неба пнеться,
Подумав: "Гідність - до лиця
Усім, здається...".

Немов й не трапилось ніщо,
Та слід лишила
На серці тих, хто повз ішов,
Схиливши крила.
Яка мораль? Самі знаходьте
Поміж рядками,
Якщо навчатись є охота -
Навчить і камінь!

Якщо плекати свою бездарність
І не учитись -
То ризик є прожити марно...
З нас кожен Вчитель.
Та в цьому світі ще Учнем варто
Водночас бути,
Аби набратись для духу гарту
Й сягнути Суті!

comment Коментарі (0)