RU UA

ГІДНІСТЬ - ДО ЛИЦЯ!
Росла билинка посеред шляху,
Мала й привітна,
Вдивлялась в небо, де вільна птаха
Боролась з вітром,
Стеблом тулилась до землі
В дощі та гради,
Але й мурахам в спеку тінь
Давала радо.

Вона маленька, ну то й що?
Все ж прагне лету!
Ось подорожній сумно йшов,
Він був поетом,
Поглянув з подивом, як ця
До неба пнеться,
Подумав: "Гідність - до лиця
Усім, здається...".

Немов й не трапилось ніщо,
Та слід лишила
На серці тих, хто повз ішов,
Схиливши крила.
Яка мораль? Самі знаходьте
Поміж рядками,
Якщо навчатись є охота -
Навчить і камінь!

Якщо плекати свою бездарність
І не учитись -
То ризик є прожити марно...
З нас кожен Вчитель.
Та в цьому світі ще Учнем варто
Водночас бути,
Аби набратись для духу гарту
Й сягнути Суті!

comment Коментарі (0)

КАРМА ОСЕНІ
Інкрустована в повітря і просякнута бажанням,
Карма осені бездонна проростає в зорепад.
Заколисана у вітрі, в потаємних пориваннях
Нас тримає у полоні, в лоні зваби і принад.

Карма осені наситить за піснями спраглу душу,
Що лунають в піднебессі в хорах янголів ясних,
І просіє біль крізь сито вічних істин невмирущих,
І стежками одкровення з нами вирушить у сни.

Карма осені крізь вени протікає всюдисуще
Духом Всесвіту інерцій, дух наш зваблюючи вдаль.
Відімкни у серце дверці - хай проникне осінь в душу
І загоїть стигми серця, хай розвіє всю печаль!

comment Коментарі (0)

ЗЛІТАЙМО У НЕБО !
Ввійди в мою душу! Вона ж бо – мов дерева тінь,
В якій Ти у спеку знаходиш жадану розраду.
Забудьмо печалі, слід зрад залишився позаду,
Давай милуватися разом ясним зорепадом,
Купатися в росах, вдихаючи дикий полин.

Злітаймо у небо! Не нарізно – спробуймо вдвох,
Тримаючись тільки за руки чи крила незримі.
Я – вітер у полі, я – воля Твоя незборима,
Я – музика сфер, що Ти виплеснеш завтра у риму,
Я - сон просто неба, що тихо нашіптує Бог.

Зцілю Твоє серце пречисто-цілющим дощем,
Що рани минулих утрат і печалей всіх змиє.
На наших стежках вже зневір не клубочаться змії,
Не Ти і не Я, бо віднині у Всесвіті МИ є -
Готові до злетів, нових перероджень й прощень...

Я вірю - є МИ! Бо у ВЧОРА – зачинені вікна,
Вітрища сум'ять у які не навіють жалів.
Тягар від розлук, що минули, давно перетлів,
І я - мов землиця в одвічному прагненні злив -
Чекаю на весну…
Душа воскресати вже звикла!

comment Коментарі (0)

***
Якби не Ти-мене б не було зовсім,
Якби не я, то й Ти була б не та…
Золотокосою не стала б наша осінь
І я б не цілував Твої вуста…

Якби не Ти-не було б сенсу жити,
Не розривали б серце почуття…
І я б не зміг так ніжно полюбити
Тебе… таку прекрасну, як Життя….

comment Коментарі (0)

***
Здається щось та й проморгали
Ми у далекому дитинстві…
Роки спокійно пробігали,
Залишивши казки барвисті…

Сміялись радісні обличчя
У чистоті юнацьких бачень…
Вони і до сьогодні кличуть
Нас до нездійснених побачень.

Де-сльози радості блистіли,
Де-поцілунки в ніжнім танку.
Вуста цнотливо би тремтіли
В передосінньому світанку….

Літа до мене сміх доносять,-
Це сміємося ми з тобою….
І дивиться очима осінь
У темну ніч перед грозою…

Пройдуть роки–здригнеться вечір…
Ми до коханих пригорнемось:
Я поцілую ніжні плечі–
Крізь відстань тихо посміхнемось…

Тепер між нами вічні скали
І–очі… сіро-променисті…
Напевно щось та й проморгали
Ми у далекому дитинстві…

Серпень 2012 р.

comment Коментарі (0)

***
Чомусь у серці й на душі весна,
Чомусь згадалось радісне дитинство…
І дивиться розгублено Вона,
Така прекрасна, наче материнство…

Така чарівна, ніби розмарин,
І мила, наче пелюстки троянди…
Дорослий в неї підростає син..
Роки сплели надії у гірлянди…

У серці–радість, на душі-весна
Бутони розквітають в діадеми
І ніжно посміхається Вона-
Така красива, наче хризантеми…

Квітень 2012 р.

comment Коментарі (0)

***
Я в небі бачив зоряне намисто…
Із бездни виринали ластівки,
Думки роїлись… щось у грудях тисло-
Й кромсало мою душу на шматки…

І злива лила через рвані хмари,
І на душі був ненависний біль…
І били з неба блискавок удари,
Вражаючи у серце звідусіль…

Здригалося пробуджене довкілля
Із люттю залишалось потойбіч…
Гриміло…і жахалося Поділля,
І плакала сльозами темна ніч….

Зухвале, грізне Всесвіту величчя-
Воно людей кидало в чорноту…
Піском жбурляла буря у обличчя;
Вдивляючись крізь вікна в наготу…

Спалахував вогонь, немов у фільмах;
Охвачував єство безмежний страх…
І ти ховалась у його обіймах
Із смутком у зволожених очах…

Серпень 2012 р.

comment Коментарі (0)

Вірш-жарт.

Сканую свої почуття
І форматую біль образи…
Неначе все моє життя –
Буденні ненависні фрази…

Болючі – наче ті слова,
Якими в мене Ти жбурляла,
Неначе Мавка лісова…
А потім прощення благала…

Кидалась фразами в лице
Так боляче, безцеремонно…
І говорила Ти про Це
Образливо і монотонно…

А я все думав і чекав:
Коли ж закінчаться ці хвилі ?! …
І хтось мені відповідав :
« Напевно, милий, - у могилі…»

Кам.- Подільський , липень 2012 р.

comment Коментарі (0)