RU UA

НЕ СКОРИТИ НЕЗГОДАМ МЕНЕ

Не скорити мене тим незгодам,
Що у черзі стоять на порозі.
І не змінять всі біди погоди,
Що вже сталась на моїй дорозі.

Бач, чигають, жадаючи страти
Раби Божої злії вампіри.
Стійте, трясця вам, стійте на варті,
Оголіте мечі та сокири.

Я біжу по дорозі, уперто
Обминаючи ями й капкани.
Я скажу тим незгодам відверто:
-Та ж проваляться всі ваші плани.

Бо за обрієм сонце сідає
Над верхівками сосен мрійливих,
Бо у житі волошки чекають,
Що омиє пелюстки їх злива.

Бо зелені, як мох, очі сина , -
То мій захист на довгій дорозі.
Він тягар із душі мені скине
І утішить в печалі й тривозі.

comment Коментарі (0)

СПІВАЛА ІВОЛГА

Співала іволга на липі на бульварі,
Щось воркувала горлиця вгорі.
І небо плакало крізь хмари рвані.
Весна хазяйнувала у дворі.

А в хаті батько не радів уперше
Своїй весні, своїй землі в цвіту.
- Мені вже, дочко, стало трохи легше,
Я скоро в вічність спочивать піду.

Я цілувала вже безсилі руки,
Благала Господа про прощення гріхів.
Я серцем зменшити хотіла муки,
Та все пішло вже так, як Бог велів.

І він сказав: - Не плач, моє дитятко,
Піду туди, де болі вже нема.
А я не знала, я не мала гадки,
Що навесні прийде до нас зима.

І він сказав: - Там гарно, там спокійно,
Там у кущах співають солов”ї.
Моя душа там жити буде вільно,
Страждання там закінчаться мої.

Печальні очі батька рвали душу.
Та цвів нестерпно біло – пінний сад.
Я плакала – я щось зробити мушу!
Та він пішов. Й не повернувсь назад.

Пішов в останню подорож далеку,
З якої вже немає вороття.
Стріпнувшись, як наляканий лелека,
За мить якусь пройшло його життя.

comment Коментарі (0)

ЧОРНОБИЛЬ

Летіли лелеки,
Летіли до рідного краю.
Летіть їм далеко,
Та шлях вони добре той знають.

Весна їх чекає
Під Києвом чи на Поліссі.
І краще немає,
Ніж рідне гніздечко на стрісі.

Старенькая хатка
Стоїть на пустому подвір’ї,
І вікна – як латки,
Забиті на стінах чорніють.

Ніхто не відчине
Скрипучі похилені двері.
І пісня не лине,
І вірш не ляга на папері.

А вишня кидає
Пелюстки в зарослу криницю,
А вітер ламає
Нескошену пишну пшеницю.

На стрісі гніздечко –
Єдине хазяїв чекає,
Де літо лелече
В турботах про діток минає.

А лихо те було,
Майбутнього може й не бути.
І те, що минуло
Не можна, не можна забути.

comment Коментарі (0)

Душа
Лунає музика душі
Лунає дивний звук,лякливий
Незрозумілий досі ще мені
Та чимось пристрасний і особливий

Мелодія,яку не можу зрозуміти
Її так важко словом описати
Самотня,скута.В темноті,
яка продовжує лунати

Кричати хочеться,болить
Не можу більше чути дивні звуки
Та голос пропадає в мить
Душа звільняється від муки

Тепер вона кричить,палає...
Тепер вона регоче
За злодіяння,шо над нею
Із тіла вирватися хоче

лиш чутний крик,поранена душа.
Втомлена надіями пустими
Летіла вверх на небеса,
там почуття не можуть бути злимими

У пошуках добра й любові,
Притулку,де немає зла.
Вона позбулася неволі.
Вона пройшла через віка.

І по шляху своєму,нелегкому,
Чимало бачила розчарувань.
Як долю люди винуватили у тому,
Що через гріх пізнали біль страждань.

comment Коментарі (0)

РОЖЕВИЙ вірш. ЧЕРВЕНЬ

Печаль живе у серці вічно.
Десь вирина серед розмов.
Затихне. Та періодично
З”являється наразі знов.

Печаль згубить – як народитись,
Прийти новеньким знов у світ.
Смиренним бути. І поститись,
Прожить багато тихих літ.

Прийдуть нові часи, і люди
Нові, з надіями, прийдуть.
Хоч сонце, мабуть, іншим буде,
Печаль повернеться, мабуть.

Та ми рожеві окуляри
Носитимемо знов і знов.
Розумні чи якісь нездари,
Чекаєм знову на любов.

Нехай печалі, хай турботи,
Хай дім – з рожевих пелюсток.
Шукати будем ми й надалі
Хиткий до щастя той місток

comment Коментарі (0)

ВИШНЕВИЙ вірш. ТРАВЕНЬ.

Наді мною глибоке й далеке
Синє небо, прозоре й несправжнє.
Та застигли у ньому лелеки –
Незворушні, великі й поважні.

Тільки ми – небо, я і лелеки,
Ще – трава та ще – сонце вогненне.
Аж повітря дрижало від спеки
Та кидало жарини на мене.

Так приємно той спекотний згусток
Обпікав мою ніжную шкіру,
Вишні вихором білих пелюсток
Холодили оголене тіло.

Я – сама, ти – на іншій планеті.
Що з тобою, я й гадки не маю.
І шукати не буду, далебі,
Все забуду, тебе не згадаю.

Не згадаю під вітами вишень,
Ти - в пустели, чи, може, десь в тундрі.
Так, забуду навік. Чи на тиждень.
А можливо, ... лише на секунду.

comment Коментарі (0)

ФІАЛКОВИЙ вірш. БЕРЕЗЕНЬ.

Я самотужки віднайду весну,
Якщо вона в снігах десь заблукала.
Шукать піду, ба навіть не засну,
Такою відчайдушною я стала.

Я буду впертою, неначе віл.
Я перестрибну щонайширшу прірву.
Піду за спалахом ранкової зорі
І не злякаюсь річкового виру.

Я віднайду весну серед зими,
Бо в серці розквіта таке кохання,
Яке жадаємо пізнать всі ми –
Сердець, і дум, і рук, і снів єднання

comment Коментарі (0)

Ми іноді так намагаємся сказати
Але не кажем бо немає слів
Ілиш тоді ця пісня помагає
вона є радником в житті

І ми співаємо коли так сумно
і саме так ми забуваєм нашу біль
і ми виказуєм все те шо зберігалось
все те що було у житті

Коли вже так погано і тривожно
коли ці сльози беруть тебе в полон
ти віддаєшся їм йдеш в ту мить тривоги
і лиш милодія послаблюю цей тон

коли зірки для тебе нерозсудні
коли ти не любуєшся всім цим
ти пропадаєш як людина,особистість
і ти мандруєш світом своїх мрій

Коли не замічаєш ти доріжок
що так ведуть тебе в обман
ти є наївна і не сильна
і ти не думай що це твій роман

коли ти не захочеш жити
коли руйнуються казки
тоді тепер ти не людина
ти не живеш, існуєш ти..

Нам не потрібно перейматись
потрібно жити жити тільки
щоб памятали тебе люди
щоб не життя а це був рай.

ми потрібні цьому світу
адже без нас він є ніхто
але потрібно нам любити
кожну дрібницю і кожне барахло

нам потрібно замічати
всі тих хто раніше нас не бачив
ми живемо щоб творити
і щоб усе було інакше

comment Коментарі (0)