RU UA

Потяг мчить чимдуж скоріше:
Поспішає на перон.
Я не можу зрозуміти
Де подівся міцний сон.
Не засну, бо заважають
Мрії сонячні мої.
Щічки радісно палають,
Немов із вогню вони.
Сон... навіщо мені спати?
Краще я повірю знов -
Мрія може окриляти
(Особливо про любов).
Особливо, коли зірка
З неба зірветься й впаде.
Я пішла б її шукати,
Та не знаю вона де.
Мій перон іще далеко,
Можна мріяти весь час,
Можна ангелів небесних
Всіх зізвати лиш до нас.
Я б хотіла попрохати
Про день теплий та ясний.
Мріяти, тобто літати
Я вже вмію
Й ти зумій!
Та чи потрібно нам бентежить
Небесних ангелів святих.
Ти умієш окриляти,
Тепер ти мені за них.

comment Коментарі (0)

Думка

Сидиш і думаєш ти над життям
І розмірковуєш що буде далі
Не знаєш ти чого чекати там
Тому обдумуєш ти всі деталі.


А в голові усі думки
Про незрозумілі вчинки
Коли були закриті всі замки
Ми вламувались зразу у будинки.

Ну а подумати і зрозуміти
Ми не хотіли ми ішли вперед
Тому що жити,ми хотіли
А не з усіх тих бути тут серед.

comment Коментарі (0)

Цінуй те, що маєш…

Зима на дворі. Сніжинки у танці злилися.
Зима на душі. У ній тихий сум поселився.
Мороз у очах, і ти свій холодний погляд кидаєш.
Страх у серцях, і ти свою біль мені розкриваєш.
І знов незнання, веселка тривожно згасає,
І знов сіризна життя твоє поглинає.
Самотність жива, вона на тебе чекає.
Підступна і зла, в її обіймах весь світ потопає.
Та ти не одна. Є людина, яка щиро кохає.
Заради тебе живе, свої почуття тихо у серці плекає.
Тернисту дорогу пройде та любов, не все зуміє подолати
І зникне ніби й не було. Не треба плакати, страждати!
Дві долі, два шляхи і два життя
Ніколи їм не бути разом.
Не допоможе навіть почуття.
Нічого спільного, ніякого життя.
А час біжить, і плин його не зупинити.
Серце мовчить і стуку навіть вже не чути!

comment Коментарі (0)

Так боляче буває…
Бо ти з ним.
Це ревнощі печаль, а чи - любові?
З тобою поруч буть,
Звісно, менше болю,
Та біль все ж той:
Пронизує палким
Жаданням сподівань,
І мрій – оголених і кострубатих,
Як вся любов моя –
Беззахисних та вбогих.
Лишається молити Бога
Або від пеку закричати
На світ увесь…
Та марно.
Ти знову з ним.
Так просто.
Так довершено.
А я – та годі вже й казати!
Я кривди скривджений пісняр.
Тебе просить? Ні –
Вже хочеться тебе благати!
Та Бог пообіцяв мені,
Що сяду
Одесную Нього…

comment Коментарі (0)

Ти не кажи нічого, а мовчи..
Бо кілометри слів що за тобою,
нічо не варті скільки не кричи..
мовчання твоє, буде ж прямотою..

comment Коментарі (0)

А Я ТАКА МАЛЕНЬКА

А я така маленька, а я така тендітна,
Як при дорозі квітка,
У полі на краю.
Вітри мене ламають, і гнуть, і вигинають,
Пелюстки я втрачаю,
А все-таки стою.

І буду я триматись, і буду я стояти,
Як явір біля хати
Або дубок в гаю.
Крилами, як та чайка, я розганяю хмари,
Що збіглись, як отари.
І міцно так стою.

Таке велике небо, таке велике поле,
Така маленька доля,
Як в гавані молюск.
А я така ранима і зовсім божевільна,
Та горда я і вільна,
Нічого не боюсь.

Хай я така слабенька, нехай примхлива доля,
Але залізна воля.
Серед турбот і бід.
Я більша за весь всесвіт,
Я більша за весь всесвіт,
Бо я і є весь світ.

comment Коментарі (0)

НЕ СКОРИТИ НЕЗГОДАМ МЕНЕ

Не скорити мене тим незгодам,
Що у черзі стоять на порозі.
І не змінять всі біди погоди,
Що вже сталась на моїй дорозі.

Бач, чигають, жадаючи страти
Раби Божої злії вампіри.
Стійте, трясця вам, стійте на варті,
Оголіте мечі та сокири.

Я біжу по дорозі, уперто
Обминаючи ями й капкани.
Я скажу тим незгодам відверто:
-Та ж проваляться всі ваші плани.

Бо за обрієм сонце сідає
Над верхівками сосен мрійливих,
Бо у житі волошки чекають,
Що омиє пелюстки їх злива.

Бо зелені, як мох, очі сина , -
То мій захист на довгій дорозі.
Він тягар із душі мені скине
І утішить в печалі й тривозі.

comment Коментарі (0)

СПІВАЛА ІВОЛГА

Співала іволга на липі на бульварі,
Щось воркувала горлиця вгорі.
І небо плакало крізь хмари рвані.
Весна хазяйнувала у дворі.

А в хаті батько не радів уперше
Своїй весні, своїй землі в цвіту.
- Мені вже, дочко, стало трохи легше,
Я скоро в вічність спочивать піду.

Я цілувала вже безсилі руки,
Благала Господа про прощення гріхів.
Я серцем зменшити хотіла муки,
Та все пішло вже так, як Бог велів.

І він сказав: - Не плач, моє дитятко,
Піду туди, де болі вже нема.
А я не знала, я не мала гадки,
Що навесні прийде до нас зима.

І він сказав: - Там гарно, там спокійно,
Там у кущах співають солов”ї.
Моя душа там жити буде вільно,
Страждання там закінчаться мої.

Печальні очі батька рвали душу.
Та цвів нестерпно біло – пінний сад.
Я плакала – я щось зробити мушу!
Та він пішов. Й не повернувсь назад.

Пішов в останню подорож далеку,
З якої вже немає вороття.
Стріпнувшись, як наляканий лелека,
За мить якусь пройшло його життя.

comment Коментарі (0)