RU UA

Увесь світ доволі однакий,
Хтось любить вино, а хтось цінні злаки,
Але нас підкошує жінка, яка на сопілці мов з скриньки, мелодію лагідну ллє,
І ти їй і віриш і хочеш, любити сказати так просиш, але одвертвючись в розкіш вона не спиняє мотив.
Тоді ти стрибаєш повз гори бо любиш її як те море, не в плані красиве і синє а глибоко так і сповна.
Вона зачаровує, манить і ти запливаєш в ті чари, оговтавшись не встигаєш, як не відчуваєш ти дна.
І вверх і вниз ти пірнаєш, на право, на ліво волаєш, дібратись до суші бажаєш, але вже не знаєш як.
І кожен із нас так втопає, втопає і в сушу його викидає, де він оклемавшившись згодом на ноги свої він встає.
Води він вже трохи боїться, пірнати і воду ковтати - повіки,
Він хоче вже просто жити і не відчувати біди.
Та муляє десь під боком, і трохи тускнішає око.
І щоб повернути назад все, ти ходиш по місту один.
Єдине бажання відчути, мелодію жінки почути, тому кожний шелест і гуркіт твоїх вух включає радар,
Ти довго один так блукаєш, мелодії щастя вже не пригадаєш, і кожне бринчання й свистіння тобі вже не є бридким.
І грубу й глуху гітару і гострі удари від барабану і гул саксофону, який був більш схожий на гул корабля.
Ти все це послухав і як же старались твої бідні вуха і розум обманював рухи, але стукоту серця нема.
І бац, наче хвилею з моря, тебе накриває мов казкою штора....
(Пауза)
Чудовий момент- ти рішуче, крокуєш по пірсу,
І дме вітерець надії і флірту.
Та раптом ти дивлячись в воду згадаєш,
свій чорний-трагічний фінал.
Все наче перекрутилось, вода там зелена і засмерділась, а флірт став як жабячі лапки, таким же слизьким і гадким.
Втікаєш від цього болота, і кров з додаванням поту, стікають тобі до рота,
Це все викликає блювоту і стан твій як ідіота, збиває тебе із ніг.
Цей раз, встати було ще важче,
Якщо б світ зупинився то було би чути, як щось в тобі плаче,
Тепер, у руці твоїй чарка,
Язик огорнула, ота чудо-марка,
Дим смерті зайшов до легенів,
Відчуття, що ти сотий в ряду манекенів.
Звучить страшно, але стало легше,
Підсвідомо, ти знаєш, що мук стане менше,
В очах закріпилася втома,
А зранку прокинувшись, схопить судома,
Ти сенсу вже не відчуваєш,
Людей вже не чуєш, а просто киваєш,
В руках твоїх купа паперів,
А ввечері морду наб’ють двоє боксерів,
Паперів то менше, то більше,
Прогрес лиш у тому, що робиш ти скорше, а галстук твій ширше,
Не будемо ставити в його житті крапку,
Хоч все не так склалось з самого початку,
Не знати, чи є в ньому трішки надії,
Що схоче душа і чи вирветься він із обіймів повії,
Повії, що теж ту мелодію чула,
А може і грала, та зараз вже марно, бо точно забула,
Я вірити хочу, що цвістимуть маки,
І нехай те вино, а зранку ті злаки..
і нехай, вже просяк ти в диму сигаретнім,
Але щось попід серцем під пилом сторічним,
Знов прокинеться, й нагадає про важливе і вічне,
Можливо згадаєш мелодії нотки,
Той час коли світ твій не був у відсотках.
Згадаєш і вмить посміхнешся,
Життя його марне, та його не зречешся.
Але може воно й не даремне,
Раз сенс його він усвідомив, напевне...


В житті бувають перешкоди.
Часи, коли одні незгоди.
Але є один секрет,
Котрий змінить сумний сюжет.
Дивися завжди вгору
Не смій журитись знову.
Життя таке чудове,
Мов фарби різнокольорове!
Ти лиш поглянь на небо,
Ним завжди милуватись треба!
Чи день це буде, може ніч.
Це не така важлива річ.
Можливо, сонця ти не бачиш?
Нічого, в душі його ти передбачиш.
Дивися завжди вгору,
Свою тугу відправ в дорогу!
Радій ти кожній миті,
Нехай все буде в оксамиті!
MiaTernopolis)

comment Коментарі (0)

Якось ввечері на кухні,
Я тихенько закурю.
Цигарки дістану з пачки
І всі їх підпалю.
Цей дим, піде до тебе.
І я його, не зупиню.

Вікна всі по зачиняю
Щелі теж я затулю
Та коли вже закурю,
То дим, не відговорю

Хай би як ти, не ховався.
Хоч куди б ти, не тікав.
Двері щільно б зачиняв.
Та якщо я закурю.
Дим повторюю, не спиню

Ти його відчуєш точно
Наркотично та так звично
Тільки ти забув про мене
І про мої яскраві теми.

Все проходить і це минуло.
Я більше не курю
Ох ці сигарети надиміли .
Як ти згадав, за них, за мене .
Та вони вже догоріли.

comment Коментарі (0)

Я хочу тихої погоди ,
Відчути лагідного дня.
Не маю вільної я змоги,
Назад не маю вороття.

Не повернусь в минуле,
Навіщо я там один?
Я хочу поринути в нове
Та підкорити багато вершин.

Здійснити в просторі життя,
Щоб не мати каяття,
Віднувити віру і любов,
Відчути силу своїх долонь.

Так легко в тишині
З думками бути на одинці,
Слухати свої казки
Та неймовірні небелиці.

comment Коментарі (0)

Чи варто час , цінувати
я правду скажу Вам одну!
Весна принесе нам літо
Зима подарує весну
Як швидко летять лелеки
у вирій , у теплі краї ?
Як швидко , осінь вплітає
холод у коси свої ?
Весняні квіти , чарівні
зів'януть у мить за вікном !
Давно вся велика родина
сиділа разом за столом !
Як рано колоситься жито
Дочка , так хутко росте ,
Вода проплива в океанах
Складним стає все просте
Так швидко заходить сонце
Годиниик дванадцять проб'є
Тримаєш маленьку додоньку
Час вроду твою тихо п'є
І в мить цього переливу
Так хочеться трохи чудес
Цінуйте ви кожну хвилину
Як скарб Богом даний з небес


І знову мерехтіння дня і ночі,
Швидкість часу нам не зупинить.
А ми до всього так охочі,
До всього серденько тремтить.

А часу того, завжди обмаль.
Все дужче він летить.
Коли вже його буде вдосталь?
Щоб встигнуть, все своє здійснить.

comment Коментарі (0)

Обезбарвленими почуттями, немаючи нічого,
Лиш душа свої сльози лиє над моїм життям,
Яке ж нереальне для нас розуміння простого,
Яке ж безмістовне це тонке буття,
Обірвалися струни наших вірних мостів,
на найтонших нотах звучання,
Розірвався по серцю найбезжальніший біль
І осів на душі важкістю камня.

comment Коментарі (0)

Моє життя як білий олівець здається він існує але нікому не потрібний і я сумую про те що я не вільний я хочу свободи я хочу любові але я білий олівець нікому не потрібен я на волі

comment Коментарі (0)