RU UA

Не бачу нічого... Я ніби осліпла думками сумними,
Немає тут горя, немає тут болі,
Немає тут щастя чи тої любові,
І ночі короткі, це сильно, я знаю, йду разом із ними,
Де промінь яскравий щоранку зі мною, зі мною і досить,
Буває ще вітер та квітка червона
Збирає думки ці до ніжного лона,
Йду разом із ними, де щастя — метелик, і мостик,
Що прийме у гості з думками моїми останню надію,
І буде проміння яскраве, напевно,
Я вірю, що радість десь поруч під небом,
Шляхи ці тернисті... Я бачу, як зорі щоночі до мрії
Летять, і щоразу прибудуть до мене в дорогу,
Коли все даремно, де холод пропащий,
Освітять стежини, де вихід найкращий,
Я піду із ними шукати ту радість, писати по зову
Ті вірші, ті книги — романи бездарні, де сором зі мною,
Слова ці, як краплі гуляють по світу,
Дощами спускають на молодь невдіту,
Я бачу, як вітер гукає до себе, гукає з собою...

comment Коментарі (0)

Більшість людей лише лицеміри,
Ніколи не чули мелодію золотої ліри.
Увесь цей світ просочили гниллю,
Кожен проклятий сантиметр, кожну милю.
День у день прокидаєшся із цими думками,
І щоб урятуватись крошиш зелені грами.
Тобі гидко навіть по вулиці пройтись,
Не те щоб із кимось пересіктись.
Ти спокійно у магнітолу ставиш касету,
Слухаєш класику, забиваєш стаф у сигарету.
Сідаєш у крісло і робиш тяжку,
Іншою рукою тримшся за пряжку.
Спокійно видихаєш солодкий дим,
Пофіг на світ"Чорт з ним".
Не збираєшся нікого бачити і чути,
Намагаєшся усі свої проблеми забути.
Ти дивуєшся як швидко тікає час,
Тобі не скажуть, Це все для нас!
І ось тебе люто накрило,
Під ніс собі бурмочеш: Оце накурило
А як по іншому рятуватися від цього світу,
Звідси ти не втічеш за орбіту.


Дитинство - це та щасливая пора,
в яку дорослий хоче повернутись.
Коли з бабусею весела дітвора
так заздрить, що дорослим добре бути.
🍁
Ти, будучи малим, і знать незнаєш,
яких сюрпризів підкине те життя.
Садочок, дім, матуся погодує,
а потім раз - і вже готуєш сам
🍁
Реальність. Як би не було,
Дітьми вдруге ми не станем.
Дитинство наше мохом поросло,
Назад дороги вже не знайдем.
🍁
А пам'ятаєш : "Та дорослі ми!"
Ще в років п'ять усім кричали,
загадковими мріями тоді росли,
Коли ж-бо дорослість та настане?
🍁
А бабуся твердила, сміючись,
Мовляв: "Ще встигнеш ти дорослим стати,
Дай глянути на вас, коли ще дітлахи,
Бо ці часи захочеш повернути".

comment Коментарі (0)

За віком ранкове небо розцвітає,
Та і я давно уже не сплю.
Моя голова у роздумах літає.
Чи правильно, я все роблю?

І кожен раз немов у перше,
Я все обдумав ніби так.
Високо голову задерши,
Йти вперед покаже знак.

Чи то місяць, сонце, зірка.
Чи попутний на шляху.
Одна є найсильніша віра -
Віра тої, якої я люблю!

comment Коментарі (0)

День за днем, життя минає,
Роки, нажаль, не повернуть.
Вони, як пташка пролітають,
і неможливо їх, тепер забудь.

90 років- це дорога довга,
У ній я бачив смуток і печаль,
Коли ішов із рідної оселі,
а тут тепер-мій рідний край.

Настала мить-і став щасливим:
Зустрів кохану я свою.
І одружились якби нині,
Й від тоді ми пліч- о-пліч йдем.

Коли родивсь малий Петрусик,
нам весело усім жилось,
А незабаром- Михасик і Марічка
Я став щасливим,як ніхто!

Роки летіли...
І внуки появилися уже,
Не стиг оглянутись- нівроку,
Вже правнуки у мене є!

Сьогодні я святкую 90 років,
І дякую Всевишньому за це.
Хоч були і тяжкі життєві кроки
Та щастя було й буде ще!

comment Коментарі (0)

Терпи і зтерпиться казали,
Ти не показуй свого гніву,
Любов то зло,воно чекає,
Та не ведись ти на то лихо,
А заборонені поступки?
Тобі прийдеться уникати!
Ти думаєш що все минеться?
Так! Тільки треба почекати!


Запамя’тай не все минеться,
Не все вирішуєтся часом,
В житті своєму не дозволь ти,
Комусь собою керувати,
Пройди все сам!
Стань на ті граблі,на які ти мав би стати!
Хіба жаліючись на життя ти можеш кимось керувати?

comment Коментарі (0)

Минуле переслідує настирно
І я пірнув у глибини гріха
Так, це все що зараз маю
Без виправдань, без жалю

Я уникаю поглядів прохожих
Для цього немає явних причин
Помилки, я сам їх зробив
І це добре, вони навчили мене

Приймати себе, і сумувати
Бути одному в затишній кімнаті
Вірити в добро, і зло тримати
Будучи самому найбільше кохати

Рішення за рішенням мене проминають
Намагаюся вхопити хоч одне
Руки не слухаються, їх щось тримає
Облишу це, ще день якраз пройде

Плани на майбутнє, матерія тонка
Носи її на собі дуже обережно
Нехай тебе не торкнеться вина
Ми люди, і від випадку залежні

Мрії покинули одна за одною
Я знову вчуся жити, бовтихатись
Сумніви долають мою слабку волю
Якби не ти, я ще не хочу прощатись


Твої цілунки - то безмежний гріх -
Із присмаком арабіки й робусти;
Та на мені ще більший гріх розпусти...
І щемний лоскіт від нічних утіх.

Твої вуста - то дотик юних снів;
Травневі томні пахощі конвалій.
Відкрита щирість в посмішці ласкавій;
У джерелі безмежних відчуттів.

Твоя жага - то нескінчений шлях;
Шалений впад у вир гріхопадіння...
Переплились в нім сумнів і тремтіння,
І незбагненний сором й тихий страх.

Твоя любов - то запізнілий гріх,
Та на мені таємний гріх омани...
В цих ласках - ніжний смуток Роксолани
Й одвічна пристрасть вікових утіх...

Збулись солодкі мрії юних снів,
Заплутавшись у морі почуттів.

comment Коментарі (0)