RU UA

Моливсь на твій я образ мов ікону
Я падав ниць від погляду твого
Не міг я підібрать ні слів, ні тону
І не збагнув лише я одного

Не Бог, не ангел, чом я мав тремтіти?
Звичайна жінка, зовсім не з небес
Можливо плоть? Я мав тебе хотіти?
Хоча таких багато, і адрес

Сліпий був я, одні лиш забаганки
Ти принца ждеш чи білого коня
Моє життя, війна і полустанки
І смерть навколо ходить скрізь щодня

Сліпий був я, ждав справжнього кохання
Вдивлявсь в твоє я фото чи щодня
У відповідь отримував зітхання
Для зустічей немає часу й дня

Мине усе, чи справдяться надіі
Мине війна, кохання теж пройде
Згадаю я братів, військові діі
Можливо і згадаю я тебе

На пам'ять я залишу лише фото
Там де ми вдвох, тебе я обіймав
Можливо хтось спитає, брате, хто то?
Я відповім, якби я брате знав

comment Коментарі (0)

Світить місяць угорі.
Зорі ніби ліхтарі.
Соловейко в темнім гаї
Не стихає до зорі,

Пахне м’ята. Пахнуть квіти.
Вітерець хитає віти
І шепоче верховіттю
Про якісь дива на світі.

Біля ставу верболози
По траві кидають роси,
Щоб уранці, мов намисто,
Засвітились вони чисто.

Сни заходять в кожну хату.
Спіть матуся, спіть і тато.
І малята теж поснули.
Геть про справи всі забули.

Їм присняться сни чудові,
Сни чудові – сни казкові
Про оті дива на світі, -
Про котрі шепоче вітер.


Весняний ранок. День негожий.
І хмари вкрили небеса.
Бредуть похмуро перехожі.
Скажи мені, - чи ж це краса?
Та вслухайся в мінорну гаму
Маленьких крапель дощових
Мов стукають в небесну браму
Мільйони дзвонів золотих.
Півні співають, мов шалені.
Казала мама: - Буть дощу.
Стоять смарагдово – зелені
Умиті яблуні в саду.
Стоять напоєні досхочу.
Кущі, дерева і трава,
А дощ шепоче і шепоче
Та й соловейко не сгава.
Умій дивитися навколо.
І слухати також умій.
Красу відчуй в дощову пору,
У спеку і у буревій.


Історії котиться колесо вправно.
Минуле міняють прийдешні віки.
Була у нас слава. Було і безслав’я.
В історії завжди перебіг такий.
Князі й королі з нами дружби бажали.
І миру хотіли, й жадали рідства.
Та ми не завжди це за благо сприймали.
Й котила нас в прірву роздорів ріка.
Взаємні образи, підступність і зрада,
Жорстокі набіги і чорні діла.
Усе це було нам усім на заваді.
І кров міжусобиць рікою пливла.
А цим користались і зліва і справа.
Землю плюндрували, топтали народ
Та ви, - зрозумійте, що це не забава.
Вже досить чекати від долі незгод.
О, браття – слов’яни, забудьте ви чвари.
Забудьте образи в минулі віки.
Хоч доля жорстока нас всіх розкидала,
Та всі ми є древа одного гілки.
Це дерево може розквітнути знову
І дати чудові, багаті плоди.
Давайте дружити і геть всі роздори
О, друзі – слов’яни, - ви ж сестри й брати.


Як ти?
Твої прекрасні справи?
Ти ще жива в душі,
Чи ти уже не ти?
З тобою я,
Чи десь у бескінесності непевній.
Моя свідомість вплутана у сни.
Моє життя заплутане у сновидіння,
Моя душа - хурделиця шорстка.

Як ти?
Твої прекрасні справи?
Чи ти жива,
А чи тебе уже нема.
У бескінесності привижується образ,
Твій,
Як святиня у житті.


Стою рочулена до сліз
У травах оксамитових і свіжих.
Вдихаю силу, що іде з-пд ніг,
Із запахом акацій ніжно -білих.

А небо -синій океан
Своєю незкінченністю вражає.
Стою - довкола бачу край.
Іду - той край вже без кінця і краю...

Я вдячна Богу, що живу,
Батькам, природі, Всесвіту усьому.
Люблю усіх і все! Цей май люблю!
Щаслива й радісна, люблю до втоми..

comment Коментарі (0)

Хто зараз я?
Без тебе чи з тобою.
Чому така?
Та хто ж насправді я?
Нещастя я на ніжках,
Чи, для тебе, - щастя?
Безталанна тепер,
Чи, у твоїх очах, - талановита?
Щаслива,
Чи нещасна у твоїх очах?

Мене ти любиш,
Чи для тебе я ніщо?
Чи приголубиш,
А чи словом ти мене уб′єш?

Моє життя в твоїх руках,
Ти - моя доля!


Піна злітала білими пелюстками,
Прокинулась я серед ранкової гами.
А море так тихо тебе колихає
І мрійливий сон крізь вітер ссилає.
А сонце все сходить і сходить.
Все більше і більше розум бадьорить.
Своїм промінням м'яко ласкає.
Так ніжно і міцно тебе обнімає.
Ти насолоджуєшся ранком літнім
І згадуєш мрії свої заповітні,
Поглянеш у чисте безкрає небо
І тобі одразу нічого не треба.
Ти бачиш білі, як молоко хмари,
І диво приходить, наче відьомські чари.
Ти слухаєш пісню забутої загадки
І мариш сенсом її відгадки.
Навіщо світанок, навіщо цей день?
Кому принесе радість цей дзен-дзелень?
А чайка дедалі клекоче й клекоче,
Неначе пояснити зміст всього хоче
І ти розумієш весь день, все буття,
А сенсом усього є щасливе життя.
Хороший початок, достойний кінець—
Готовий смисл існування увесь.
А піна злітає рожевими пелюстками
І ти поринаєш у вирій безтями.. ...

comment Коментарі (0)