RU UA

Вона любила дощ. Такий, як на початку липня.
Бо він змивав весни сліди.
Вона ще дуже не любила злидні,
Які проводила у товаристві самоти.

Вона любила дощ і білі квіти,
Які він ніжно краплями беріг.
І не любила заздрощів, обману, кривди,
Які доводилось не раз пускати на поріг.

Вона любила дощ, його прозору правду.
Він умивав її лице не раз.
А ще брехню ненавиділа палко,
Бо обпікалася вже нею увесь час.

Вона любила дощ; і грім, і зливу,
Яка змивала всі проблеми, і не раз
Сама стояла серед зливи й плакала.
А та ховала її сльози кожен раз.

Вона любила дощ, який будив зі сну.
Вночі, тихенько, стукаючи в шибку.
Любила розмовляти з ним, і нишком,
Виходила із хати відчути його велич і красу.

Він розмовляв із нею довго-довго.
Вона розказувала всі проблеми, труднощі життя,
А він любив її, як рідний батько,
І захищав її від всього зла.

Вона любила дощ, завжди його чекала,
Коли в душі був смуток чи журба.
І не любила, бо коли раділа,
Він не приходив. Йшов до іншого вікна.

Тоді їй небо посилало сонце,
Яке пекло жагуче в душу кожен раз.
Вона любила дощ, який їй був як рідний,
І заміняв їй тих, кого уже нема.

comment Коментарі (0)

Кажуть, що життя - не поле перейти.
Мені ж цими стежками треба довго йти.
Бувало сумно, хоча, треба сміяться,
Бувало всяке, хоч мені лиш вісімнадцять.

Життя важке, хоча і того варте.
І починати завжди треба з старту.
Життя - воно завжди смугасте,
І завжди має ту "погану" карту.

Що буде ще з тобою, тільки доля знає
І у потрібний час вона завжди чекає,
Коли тобі погано - нанесе удар.
Хоча в душі і так багато чвар.

Життя кидає нас то в жар, то в холод.
Часто відчуваючи життєвий голод
Здається, не живеш ти, а існуєш.
І скільки ж часу ти тоді марнуєш?

Життя пограло почуттями добре,
І доля, як за’вжди вчасно розбере.
А стоячи тоді на роздоріжжі,
Не знаю куди дітись, ось і все.

Життя навчило, хоч не довгі ро’ки,
Що все треба шукать свої дороги.
І хто б не наставляв мені в дорозі роги,
Треба ламати все, і бити всі пороги.

Не все погано, є й такі моменти,
Коли від радості верти’ться голова.
І це ж такі чудові аргументи,
Щоб жити далі. Розуміти, що жива.

Живім на повну, годі сумувати,
Бо треба жити, а не існувати,
Треба радіти і завжди сміяться,
Бо нам усім всього лиш вісімнадцять!

comment Коментарі (0)

Знати б мені, що мене чекає.
Куди за руку поведе життя?
І серце марно не страждає,
І не чекає того майбуття.

Знати б мені, що мене чекає.
Хоча б хвилину побачити себе.
Як швидко ціле літо проминає,
Як знову тепла осінь настає.

Як хочу знати, що зі мною буде,
Щоб не жаліти потім через помилки.
До серця мого хто іще прибуде,
Чи поведуся знов на балачки?

Так хочу вірити, що не зійду з дороги,
Не заплямую свої почуття,
Душею відчувати застороги,
Щоб потім не просити каяття.

Як важко знов зробити вибір.
Думки отруюють мене щораз.
Моє життя - це мій великий витвір.
Такий ж дорогоцінний, як алмаз.

Майбутнє... Як же манить за собою,
Незвідане, як вся Земля.
Чи вже написано чиєюсь рукою?
Чи напророчена мені петля?

Чи віриш в долю ти? - Мене питаєш.
Напевно, так. Вона ж мене завжди вела.
Хіба ти досі ще не помічаєш,
Що все в житті раптово, як стріла?

Випадковостей ніколи не буває.
Для нас написано вже все давно.
Що буде ще зі мною? Це ніхто не знає.
Я підкоряюсь. І хай буде, що було.

comment Коментарі (0)

Як багато ще хочеться сказати.
Багато залишилось не сказаних фраз.
Як хочеться душу комусь відкривати,
Щоб все залишилось без гніву й образ.

Як багато хочеться сказати.
Та пишемо всі знов тупі SMS.
Але і так довго не можна чекати,
У світі багато і інших чудес.

Як треба спішити, щоб все розказати,
Бо потім вже пізно буде, мабуть.
Люди на тебе не будуть чекати.
Бо скільки можна? Візьмуть і підуть.

Як шкода пізно про це розуміти.
Як виділитися поміж сірих мас.
Мовчати, насправді, це як відпустити.
І ми усі вже втрачаєм цей час.

Скажи! Кого любиш, кому довіряєш.
Скажи. Це так просто, у чому біда?
Біда у тому, що зовсім не знаєш,
Як та людина відповість на твої слова.

Як грім серед неба, бо думаєш завжди,
Що люди подумають, скажуть.. І так
Мучиш себе, їм байдуже насправді.
Хто любить, той завжди до тебе прийде.

comment Коментарі (0)

Хочу тебе... І тут вульгарності ні грама.
Я просто кожною клітинкою люблю...
Для мене ти найкращий, кращих вже немає.
Тебе в твоїх колишніх відмолю.

Хочу тебе допоки ми живемо,
До метеликів, що є у животі.
Один без одного ми вже не зможемо.
Один для одного ми сонце в темноті.

Коханих губ я хочу ще торкнутися,
Розтанути з тобою в небесах.
Укутатись тобою, з тобою ще проснутися,
І бути лініями на твоїх руках.

Хочу в безсонницю твою пробратися,
І замінить її чарівним сном.
В полон без опору тобі здаватися,
І тільки двоє будемо ми за вікном.

Хочу тебе, як хоче сонце літа,
Як грішний місяць ніченьки чека.
В обійми твої хочу бути я одіта,
З тобою хочу я до космосу... До дна...

Любов без пристрасті, як човен без весла.
А без любові в пристрасті короткий шлях.
Наша ж любов довгі роки росла
На дужих і великих кораблях.

comment Коментарі (0)

21 століття. Романтики в ньому немає.
Тут тільки вульгарність, злість, інтернет.
Брязкіт монет - тільки це людину тримає,
Не розуміючи, де він, а де силует.

Головне бути в тренді, в моді... Вроді.
Всім плювати на красу душі,
На те, що думає не як усі.
Треба лице шикарне. І тіло в тому ж роді.

Багато похоті і мало чистоти.
Про почуття сучасні думав часто ти?
Відсоток дійсно закоханих пар наближений до числа Пі.
Інші - просто брешуть. Інші - просто сліпі.

Не вистачає нам чесності і доброти,
А світом цим правлять тільки понти.
Сумно стає від цеї пустоти,
Де в людях немає душевної красоти.

comment Коментарі (0)

Люблю вино червоне пити.
Воно п'янить за шість хвилин.
І дозволяє вільно говорити,
Не вистачило б всіх годин.

Воно зніме із тебе маску.
Ти станеш тим, ким ти і є.
Ти зможеш розповісти казку,
А можеш показати всю себе.

Говориш те, що думаєш насправді,
Не ставлячи ніяких заборон .
Говориш не по-суті , а по-правді,
Вигружаючи з душі вагон.

Так є насправді. Впізнаєш себе?
Ти співрозмовнику довіриш душу.
За шість хвилин ти виговориш все,
Що я обов'язково знати мушу.

comment Коментарі (0)

Я скучила. Не знаю нащо і чому.
Ось так от тредій день скучаю.
Сьогодні допиваю восьму чашку чаю.
Знову занурююсь у цю пітьму.

Встала сьогодні о п'ятій ранку.
Незвично для мене, сон я люблю.
Йду. Знову не чекаю сніданку.
Пекучим сонцем себе обпалю.

Ночами тепер мені погано спиться.
Як засинаю, то вже майже три.
То кошмар якийсь знову насниться.
То дують в вікно холодні вітри.

Мені сьогодні не снилися сни.
Значить ти сьогодні не снився.
Знову чекаю швидкої весни.
Коли ти ще на мене дивився.

Я скучаю. І це вже не вперше.
Мене рятують від цього дощі.
Забуду про тебе тільки умерши,
Коли забуяють перші кущі.

comment Коментарі (0)

А щастя є. Й воно десь ходить поруч.
Воно в усмішці лагідній батьків.
У дзеркалі, мерщій дивись праворуч.
В очах не згасне понад сто віків.

В очах маленької дитини - щастя.
Глибоких, голубих очах.
Шукати треба. Вірю, що все вдасться.
Шукай те щастя у своїх думках.

В душі глибоко десь воно завмерло.
Мета твоя - скоріше віднайти.
Шукай, допоки ще не вмерло,
Ще зможеш полюбити ти.

Воно в очах коханої людини.
Ти зрозумієш і побачиш враз.
Не зможеш випутатись з павутини,
Відчуватимеш його щораз.

І я шукаю, мрію віднайти,
Ті очі, що залишаться зі мною.
Не злякаюсь, зможу підійти,
І щастя св'оє розділю з тобою.

comment Коментарі (0)