RU UA
Гришко Валентина фото
останній візит 5 місяців тому

Нові вірші

Голубочки дикі воркували зранку,
Сонце прихилилось до дерев квітучих.
Ми з тобою тиждень грали у мовчанку,
не хватало слів нам, ніжних та пекучих.

Сизокрилі пташки, глянь, гніздечко звили,
бо вони, як люди не впадають в розпач.
Ми з тобою тиждень в самоті бродили,
схаменутись треба та сказати,- вибач.

Я твоя голубка, не така вже й дика,
сизокрилий птах мій, пригорни міцніше.
По життю чекає нас любов велика,
бо нема на світі ближче та рідніше.


Між іншим сказані слова,
змінили правила відносин.
Погода в серці дощова,
на небі проглядала просинь.

У променях весняних днів,
між іншим нарікали марно.
Потрібних бракувало слів,
тому й на серці було хмарно.

Не зупинилися на мить,
один повз одного, між іншим.
В дрібницях не змогли спинить,
а потім знехтували більшим.


Дотик серця, як його відчути...
Непомітна магія стосунків.
Почуття літали на батуті
та ховались вперто за лаштунки.

В епізодах грали свої ролі,
безталанно імпровізували.
Не єдина, а окремі долі,
непомітно поряд існували.

Час минав з надією на краще,
та сміявся боляче крізь сльози.
Кинута любов напризволяще,
стукала у двері на порозі.


Бачила мати сина уві сні,
Тягнув до неї хлопчик рученята,
Співала мама з ніжністю пісні,
Розчахнуті дитячі оченята.

Прокинулася мама у сльозах
Синку дорослий, синку на війні,
Вагалося життя на терезах,
Посмішка сина з фото на стіні.

І темна ніч за вікнами бреде,
У полі вритий поспіхом бліндаж,
Всевишній, хай від смерті відведе,
Благає мати, Господі, уваж.

Залізом ворог землю засівав,
Не колоситься жито у полях,
Та жайворон у небі не співав,
Кружляє зверху ворон, чорний птах.

Насниться знову мамі дивний сон,
Весілля по весні, цвітуть сади,
Щебечуть солов"ї, замість ворон,
Немає горя та нема війни.


Тремтяче небо доторкнулося землі,
з пап'є-маше квітуча біла вишня.
Пливуть сади, як паперові кораблі,
на пристань почекати знову вийшла.

Дерева тихо говорили про людей,
в прозорий шепіт сходила розмова.
Краса на видиху, що рветься із грудей,
в бажанні вчити й знати їхню мову.

В пейзажах милих прочитати письмена,
дивуючись природному декору.
З душі словами розчинилась пелена,
пливу у човнику крізь мить прозору.