RU UA
Володимир vlodkow
последний визит 3 недели назад

Последние записи в дневнике

16.05.2012 #Володимир vlodkow

Життя - дзеркало

Весна, ранок, яблучко і теплий чай без якого так важко прокидатись... Щойно усвідомив скільки змін мені принесло останні 2 місяці, саме з того часу як я написав останній запис у цьому блозі і зараз хочеться занотувати такий хороший початок дня кількома думками про життя.

Ви ніколи не помічали що життя ніби дзеркало... Дзеркало не тільки наших думок, відчуттів але в першу чергу -відображення нашого ставлення до цього світу. Кожен в ньому бачить саме те що хоче побачити і світ слухняно дарує таку можливість... Вважаєте що у вас "чорна полоса" вуаля, тримайте ще порцію негативу і проблем, коли роздратований, навіть найменші дрібниці починають виводити з рівноваги. А можливо у вас зараз надзвичайно хороший настрій, ви посміхаєтесь і заряджаєте позитивом інших людей, відображення додасть вам приємних моментів а дрібні проблеми з легкістю вирішаться самі собою. Подібних прикладів можна навести тисячі, якщо не більше-)

Обережно, якщо вірите в гороскоп або прикмети, далі краще не читати-)

Звичайно, я не збираюсь переконувати нікого змінити свою думку, просто наводжу власні думки а вже вам вирішувати прийняти іх, чи залишитись при своій думці, світ всеодно прийме ваш вибір і буде доводити те, що ви праві.

Тема гороскопу надзвичайно цікава і ій можна присвятити цілу книгу, але працює вона як ви вже здогадались по дуже простому принципу - у що віриш, те і отримуєш.

Я колись вірив у прикмети, вони збувались, я почав боятись навіть чорних котів... Ото вже маніакальний страх заклали в малу дитину, добре що з часом можна включити власну голову. Я почав думати, а чому саме чорний кіт приносить нещастя... І що буде якщо розбити дзеркало порожнім відром переходячи дорогу, якщо злякався чорного кота який пробіг під драбиною. Вони ж теж хороші, веселі, ще й муркають))) І знову відповідь банальна, якщо віриш що буде поганий день або 7 років нещастя, твоє дзеркало тобі це подарує, як би сумно це не звучало.

Тому вірте в краще, думайте перш ніж приймати те що вам говорять і просто насолоджуйтесь життям, воно у вас найкраще!)))

2
29.02.2012 #Володимир vlodkow

ранок

Ранок, ще 6 годин подорожі... за вікном з великою швидкістю проносяться дерева і маленькі поодинокі будиночки, світить сонце але всеодно холодно, зима робить свою справу.

Ната ще спить навпроти мене, така хороша і тільки трішки заплакана... ще близька і водночас вже далека. В один момент в голові пролітає стільки думок і моментів що я закриваю очі і стараюсь заснути, але думки перемагають. Повільно згадую початок, такий випадковий і пянкий у всіх розуміннях... згадую усі вечори з гітароюі ті проблеми які ми подолали, ніколи не думав що за пів року можна стільки пережити і змінити в житті але бачу, що цього було замало... останні події підірвали мою віру в майбутнє.

Страшенно не хочу щоб ти залишалась одна, але вже нічого зробити не можу... а я? А що я... я сильний, я переживу... продовжу вчитись на помилках, йти до мети і далі працюватиму над тим чого так бракує, зараз добре розумію що я всеодно не один... в мене є остання людина з якою я можу повністю і відкрито поговорити, за останні пів року я перестав спілкуватись практично зі всіма близькими друзями крім неї і страшенно боюсь її втратити. Зате я зрозумів що так сильно ціную в людях, які помилки робив... в такі моменти вагон нагадує тюрму, дає можливість подумати про все=)

2
29.02.2012 #Володимир vlodkow

з чого почався щоденник...

Вона розплакалась лежачи на моїх грудях, а я просто незнав що сказати... тільки жаль і музика в наших наушниках говорили в цей момент. Легкий стукіт коліс поїзда приглушав стукіт двох втомлених сердець які пів року бились поруч, в унісон без жодної сварки, розуміючи і підтримуючи один одного, але у всього є свій кінець, а тут він став настільки очевидним, реальним, що просто не віриться... ніхто не знає, що його чекає завтра а губи тихенько говорять "все буде добре" навіть не вірячи в це, хочеться хоч якось підбадьорити її.

Зараз ми і близько не уявляєм як жити далі, наскільки зміниться наше життя, як існувати в такому величезному світі де мільйони вогнів пробігають повз вікна нашого вечірнього поїзда і кожен такий вогник - окремий світ зі своїми радостями і проблемами. Але зараз ми ще разом, в одному купе після спільної подорожі в якій все вирішилось, хоч кожен був трішки готовий до чогось подібного, кожен розумів ті причини але серце не вірило, просто не вірило до цього моменту.

Повз нас час від часу проходять вже сонні люди а світло вагона ледь дозволяє роздивитись їх обличчя... час біжить повільно наче застигаючи окремими моментами, щоб ми їх запамятали, а подорож невпинно біжить до кінця, до моменту коли ми попрощаємось з надією, що зможемо хоч якось спілкуватись і не викреслимо один одного з життя.

Я вперше взяв телефон, щоб записати свої думки, хоча б маленьку їх частинку, можливо буду продовжувати записи і це переросте в щоденник а може просто залишиться невідправленою смс-кою в моєму телефоні, це для мене зараз не має жодного значення, хочеться просто писати і щоб їй стало хоч трохи легше, вона заслуговує на щастя але нажаль їй так сильно нещастить в житті(((

2

Последние обновления галереи

Поделитесь этой страницей с друзьями!