RU UA

Новые стихи

Вона любила дощ. Такий, як на початку липня.
Бо він змивав весни сліди.
Вона ще дуже не любила злидні,
Які проводила у товаристві самоти.

Вона любила дощ і білі квіти,
Які він ніжно краплями беріг.
І не любила заздрощів, обману, кривди,
Які доводилось не раз пускати на поріг.

Вона любила дощ, його прозору правду.
Він умивав її лице не раз.
А ще брехню ненавиділа палко,
Бо обпікалася вже нею увесь час.

Вона любила дощ; і грім, і зливу,
Яка змивала всі проблеми, і не раз
Сама стояла серед зливи й плакала.
А та ховала її сльози кожен раз.

Вона любила дощ, який будив зі сну.
Вночі, тихенько, стукаючи в шибку.
Любила розмовляти з ним, і нишком,
Виходила із хати відчути його велич і красу.

Він розмовляв із нею довго-довго.
Вона розказувала всі проблеми, труднощі життя,
А він любив її, як рідний батько,
І захищав її від всього зла.

Вона любила дощ, завжди його чекала,
Коли в душі був смуток чи журба.
І не любила, бо коли раділа,
Він не приходив. Йшов до іншого вікна.

Тоді їй небо посилало сонце,
Яке пекло жагуче в душу кожен раз.
Вона любила дощ, який їй був як рідний,
І заміняв їй тих, кого уже нема.

comment Комментарии (0)

Кажуть, що життя - не поле перейти.
Мені ж цими стежками треба довго йти.
Бувало сумно, хоча, треба сміяться,
Бувало всяке, хоч мені лиш вісімнадцять.

Життя важке, хоча і того варте.
І починати завжди треба з старту.
Життя - воно завжди смугасте,
І завжди має ту "погану" карту.

Що буде ще з тобою, тільки доля знає
І у потрібний час вона завжди чекає,
Коли тобі погано - нанесе удар.
Хоча в душі і так багато чвар.

Життя кидає нас то в жар, то в холод.
Часто відчуваючи життєвий голод
Здається, не живеш ти, а існуєш.
І скільки ж часу ти тоді марнуєш?

Життя пограло почуттями добре,
І доля, як за’вжди вчасно розбере.
А стоячи тоді на роздоріжжі,
Не знаю куди дітись, ось і все.

Життя навчило, хоч не довгі ро’ки,
Що все треба шукать свої дороги.
І хто б не наставляв мені в дорозі роги,
Треба ламати все, і бити всі пороги.

Не все погано, є й такі моменти,
Коли від радості верти’ться голова.
І це ж такі чудові аргументи,
Щоб жити далі. Розуміти, що жива.

Живім на повну, годі сумувати,
Бо треба жити, а не існувати,
Треба радіти і завжди сміяться,
Бо нам усім всього лиш вісімнадцять!

comment Комментарии (0)

Знати б мені, що мене чекає.
Куди за руку поведе життя?
І серце марно не страждає,
І не чекає того майбуття.

Знати б мені, що мене чекає.
Хоча б хвилину побачити себе.
Як швидко ціле літо проминає,
Як знову тепла осінь настає.

Як хочу знати, що зі мною буде,
Щоб не жаліти потім через помилки.
До серця мого хто іще прибуде,
Чи поведуся знов на балачки?

Так хочу вірити, що не зійду з дороги,
Не заплямую свої почуття,
Душею відчувати застороги,
Щоб потім не просити каяття.

Як важко знов зробити вибір.
Думки отруюють мене щораз.
Моє життя - це мій великий витвір.
Такий ж дорогоцінний, як алмаз.

Майбутнє... Як же манить за собою,
Незвідане, як вся Земля.
Чи вже написано чиєюсь рукою?
Чи напророчена мені петля?

Чи віриш в долю ти? - Мене питаєш.
Напевно, так. Вона ж мене завжди вела.
Хіба ти досі ще не помічаєш,
Що все в житті раптово, як стріла?

Випадковостей ніколи не буває.
Для нас написано вже все давно.
Що буде ще зі мною? Це ніхто не знає.
Я підкоряюсь. І хай буде, що було.

comment Комментарии (0)

Як багато ще хочеться сказати.
Багато залишилось не сказаних фраз.
Як хочеться душу комусь відкривати,
Щоб все залишилось без гніву й образ.

Як багато хочеться сказати.
Та пишемо всі знов тупі SMS.
Але і так довго не можна чекати,
У світі багато і інших чудес.

Як треба спішити, щоб все розказати,
Бо потім вже пізно буде, мабуть.
Люди на тебе не будуть чекати.
Бо скільки можна? Візьмуть і підуть.

Як шкода пізно про це розуміти.
Як виділитися поміж сірих мас.
Мовчати, насправді, це як відпустити.
І ми усі вже втрачаєм цей час.

Скажи! Кого любиш, кому довіряєш.
Скажи. Це так просто, у чому біда?
Біда у тому, що зовсім не знаєш,
Як та людина відповість на твої слова.

Як грім серед неба, бо думаєш завжди,
Що люди подумають, скажуть.. І так
Мучиш себе, їм байдуже насправді.
Хто любить, той завжди до тебе прийде.

comment Комментарии (0)

Хочу тебе... І тут вульгарності ні грама.
Я просто кожною клітинкою люблю...
Для мене ти найкращий, кращих вже немає.
Тебе в твоїх колишніх відмолю.

Хочу тебе допоки ми живемо,
До метеликів, що є у животі.
Один без одного ми вже не зможемо.
Один для одного ми сонце в темноті.

Коханих губ я хочу ще торкнутися,
Розтанути з тобою в небесах.
Укутатись тобою, з тобою ще проснутися,
І бути лініями на твоїх руках.

Хочу в безсонницю твою пробратися,
І замінить її чарівним сном.
В полон без опору тобі здаватися,
І тільки двоє будемо ми за вікном.

Хочу тебе, як хоче сонце літа,
Як грішний місяць ніченьки чека.
В обійми твої хочу бути я одіта,
З тобою хочу я до космосу... До дна...

Любов без пристрасті, як човен без весла.
А без любові в пристрасті короткий шлях.
Наша ж любов довгі роки росла
На дужих і великих кораблях.

comment Комментарии (0)