RU UA
Лелюк Максим
последний визит 5 месяцев назад

Последние записи в дневнике

08.01.2019 #Лелюк Максим

Володар суму

Мріяти про щастя, немов дихати найчистішим киснем високо над землею...
Посеред дивних думок, де тиша та лиш вітер розмовляють і краєвиди неймовірно дивовижні.
Прощання із минулим, що колись було, той сум у голові кружляє. Розважає...

***
Цікава річ - побачити людину. Людину від першої до останньої секунди. Таку цікаву, щиру, чесну. Без жодного відтінку фальші, уся її палітра відкрита назовні. Всередині все вибухає, приходить розуміння. І потім втрачаєш...
Гидотний присмак ранку, а за вікном нуар. Ось кава за сніданком, буденність.

***
Що є самотність? Відчуття... чи переконання у правоті вибору?
Застлали очі сірі хмари...Усе так світло навкруги, немов...Та чи важливо як, чому, коли всередині ці споконвічні чвари.

***
Солодка мить - побачити омріяне. Побачити...І зрозуміти, що це лише уява.
Я стільки раз хотів сказати кілька слів. Нехай звичайних і буденних. Втім, жодного - ні разу. Я повністю змарнів. До сказу.

***
відчувати гниття зсередини - неймовірна насолода.
Навколо повна тиша, і навіть світло спить. Це біль у голові і грудях так кричить.

***
Увесь залишок страху перетворюється на їдкий туман, який застеляє горизонти. Ти стаєш не в стані бачити, чути, відчувати.
Просте спостерігання, мовчки та нерухомо. Що буде далі - наразі невідомо.

***
Сумбурність думок є витонченною дизгармонією між розумінням та бажанням.
Зпорожніла шафа без речей. Забита цвяхами. Загублена у небутті. Наполовину втоплена у пеклі, а інша половина - ні...

5
08.01.2019 #Лелюк Максим

Незрозумілість

Фантазії створюють страждання. Із розумінням нереальності приходить дикий розпач. Він роз'їдає із середини, наче повільна отрута. В одночас із цим, це настільки солодкі мрії, що біль втамовується. І починається процесс залежності...

Омріяна, чудесна, неземна...Ти полетиш розправивши кремезні крила.
Я залишаюсь.
Яскравий сполох десь на горизонті, і ось нова з'являється краса.
Я задихаюсь...

4
08.01.2019 #Лелюк Максим

Мабуть це люди

Прокинутись і одночасно спати, із диким криком на вустах. Мабуть, потрібно руйнувати, ці стіни, залишки, всю ту вуаль в очах, нехай у снах, нехай це не реальність, та це єдиний шлях...Це насолода поєднання, буденність, мрії та слова. І сидячи на схід, до самого світання, в моменті усвідомити єднання. Торкання, поєднання, розставання. Можливо це кохання? У всіх неназваних світах. У кожного в очах зізнання. Закопаний у глиб нікчемний прах. Можливо, ця сторінка дня остання, статичне тло, чи може інстинктивніше? Бажання...На подиху, неначе птах. Це філософія вагання, покарання. Несамовитість сподівання, а еволюція - страждання. Без тями, без мети, без роздумів чому, коли, навіщо - у відповідь, лише зітхання. Мовчання. Забитий у труну останній цвях. У всіх неназваних світах. У всіх світах...

3
08.01.2019 #Лелюк Максим

obsession

Що треба, чи навіщо так. Або це невідомо, хоча...Можливо, так. Ніяк. Це себто як завжди. Зупинка, вийшов, завтикав. Пішов. Та не туди.
Там рук нема. Тепла задарма не дадуть та не обіймуть. І поряд навіть не пройдуть. Ти був колись. Тепер лише свідомість. На жаль і розуміння вже натомість...
І що? Надалі "А якщо?"?. Та знаків, цих, питання, купа. То як створити першу мить? І сумніви одразу, загадковість. Три тих бажання несвідомих...І знову сумніви, і знов цей острах бути вбитим. Як подолати цю гидку хвилину, де всі мовчать, де тем нема, а ти подібний на дитину. І острах ти чекаєш навмання. Що не присутній буде результат, що буде все із запалом забуте. І сподівання, на вустах загине. Крім у мені, такого більш ніде не буде. Можливо хтось, колись, та навмання...Наразі ні. Я там де був. На дні. Пішов у заслання.
І кілька слів, що пам"ятаю. Що наче пісня в голові у мене лине...
Я так хотів...Та слово перше, і зомлів. Пробач.
То так проекція руйнує? Та не буває аж таких обломів. Що подивився і усе. І дух перехопило, тіло заніміло. І кров. Та чарна річ. Під натиском у серці так заклекотіла...Все так бурхливо. Так назовні. Цікава дивовижність.Ще день, і майже Місяць в повні. Ще день, і я скажу усе...Що так давно у мене мерехтіло...

1