RU UA
Караван Андрій Олександрович фото

Роблю те, на що здатний

последний визит 6 месяцев назад

Новые стихи

Ти більше не та єдина, ти низько як сонце у пізню годину
Ти більше не половина, ти менше всього, що створила людина
Ти не самостійна, твої думки - вже чиясь картина
І ти знову стаєш не щира, і знову забула як впала з вершини

Я можу сказати, що робить з тварини людину,
Це йти тільки прямо, на зустріч щасливій годині,
Це мати ту віру яка не схитнеться від зливи,
Це цілувати того, з ким готова бути щаслива


Увесь світ доволі однакий,
Хтось любить вино, а хтось цінні злаки,
Але нас підкошує жінка, яка на сопілці мов з скриньки, мелодію лагідну ллє,
І ти їй і віриш і хочеш, любити сказати так просиш, але одвертвючись в розкіш вона не спиняє мотив.
Тоді ти стрибаєш повз гори бо любиш її як те море, не в плані красиве і синє а глибоко так і сповна.
Вона зачаровує, манить і ти запливаєш в ті чари, оговтавшись не встигаєш, як не відчуваєш ти дна.
І вверх і вниз ти пірнаєш, на право, на ліво волаєш, дібратись до суші бажаєш, але вже не знаєш як.
І кожен із нас так втопає, втопає і в сушу його викидає, де він оклемавшившись згодом на ноги свої він встає.
Води він вже трохи боїться, пірнати і воду ковтати - повіки,
Він хоче вже просто жити і не відчувати біди.
Та муляє десь під боком, і трохи тускнішає око.
І щоб повернути назад все, ти ходиш по місту один.
Єдине бажання відчути, мелодію жінки почути, тому кожний шелест і гуркіт твоїх вух включає радар,
Ти довго один так блукаєш, мелодії щастя вже не пригадаєш, і кожне бринчання й свистіння тобі вже не є бридким.
І грубу й глуху гітару і гострі удари від барабану і гул саксофону, який був більш схожий на гул корабля.
Ти все це послухав і як же старались твої бідні вуха і розум обманював рухи, але стукоту серця нема.
І бац, наче хвилею з моря, тебе накриває мов казкою штора....
(Пауза)
Чудовий момент- ти рішуче, крокуєш по пірсу,
І дме вітерець надії і флірту.
Та раптом ти дивлячись в воду згадаєш,
свій чорний-трагічний фінал.
Все наче перекрутилось, вода там зелена і засмерділась, а флірт став як жабячі лапки, таким же слизьким і гадким.
Втікаєш від цього болота, і кров з додаванням поту, стікають тобі до рота,
Це все викликає блювоту і стан твій як ідіота, збиває тебе із ніг.
Цей раз, встати було ще важче,
Якщо б світ зупинився то було би чути, як щось в тобі плаче,
Тепер, у руці твоїй чарка,
Язик огорнула, ота чудо-марка,
Дим смерті зайшов до легенів,
Відчуття, що ти сотий в ряду манекенів.
Звучить страшно, але стало легше,
Підсвідомо, ти знаєш, що мук стане менше,
В очах закріпилася втома,
А зранку прокинувшись, схопить судома,
Ти сенсу вже не відчуваєш,
Людей вже не чуєш, а просто киваєш,
В руках твоїх купа паперів,
А ввечері морду наб’ють двоє боксерів,
Паперів то менше, то більше,
Прогрес лиш у тому, що робиш ти скорше, а галстук твій ширше,
Не будемо ставити в його житті крапку,
Хоч все не так склалось з самого початку,
Не знати, чи є в ньому трішки надії,
Що схоче душа і чи вирветься він із обіймів повії,
Повії, що теж ту мелодію чула,
А може і грала, та зараз вже марно, бо точно забула,
Я вірити хочу, що цвістимуть маки,
І нехай те вино, а зранку ті злаки..
і нехай, вже просяк ти в диму сигаретнім,
Але щось попід серцем під пилом сторічним,
Знов прокинеться, й нагадає про важливе і вічне,
Можливо згадаєш мелодії нотки,
Той час коли світ твій не був у відсотках.
Згадаєш і вмить посміхнешся,
Життя його марне, та його не зречешся.
Але може воно й не даремне,
Раз сенс його він усвідомив, напевне...


Моя смерть никому не нужна,
Ну а жизнь, к сожалению, тоже
Как бессмысленно дуют ветра
Так и я на твою любовь умножен
Кто хотел изменить весь мир,
тот застрял на полдороге,
В нашем мире добротой навредить
Можно даже сидя в позе йоги.
Я слабак что поставил крест
Мне уже не исправить ошибку
У меня лишь одна мечта,
Подарить твоей роже улыбку.


Новые красивые фразы

Любов це не про двох людей, це про життя, кохання це не про двох людей, це про серця


Коли будуєш для себе супер важливі ілюзії то роби так щоб вони залежали тільки від тебе


Справжнє кохання і міцні стосунки приходять тоді коли ти їх не хочеш, бо саме тоді ти здатен віддавати а не брати