RU UA
Beautifulfairy1 фото
останній візит 1 місяць тому

Нові вірші

Я хочу бути там де ти тепер
в жаху, що зараз ми звемо війною
я хочу бути там де ти тепер
це пекло розділило нас з тобою
пішов, вночі залишивши листа
- пробач, пізніше дам про себе знати
де ти тепер? Залишилась сама
а ти ж пообіцяв не покидати
проходять дні, минають місяці
ти в списках тих що без вісти пропали
і вітер вже замів твої сліди
не на таке майбутнє ми чекали
зібралась і пропала у ночі
я хочу щоб звела нас знову доля
як пав в бою, могилу хоч знайти
мій любий я в думках завжди з тобою
Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Чарівна незнайомка що прийшла
ти швидко моє серце полонила
красива та чомусь така сумна
мої надії поглядом розбила
був неправий, пробач мої слова
та все ж прошу про зустріч королево
твій погляд чистий як річна вода
але на мене дивиться сталево
так вабить твій прекрасний ніжний стан
обличчя чарівніше від світанку
побачив й зрозумів що я пропав
твій образ в голові безперестанку
став сірим, непривітним білий світ
красуне, тільки ти моє спасіння
з тобою я злетів би до орбіт
відчув би знову серця тріпотіння
приходь, тебе чекати буду я
в кафе у центрі, через дві години
не ігноруй, прошу, Вікторія
раху ю я до зустрічі хвилини
Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Осінній вітер завмирає
Жоржини свій ховають цвіт
Під небом що тепер палає
Втонув у попелі цей світ
Війна, її сюди не звали
Багряне сонце завмира
В одному із сумних підвалів
Гучна мелодія луна
Красуня хлопця обіймає
Він незважає на слова
А вона подумки зітхає
Її окутує журба
Байдужа? Каже що кохає
А погляд як холодна сталь
Чому я з ним сама не знаю
твердий як той гірський кришталь
Люблю його прекрасні очі
Люблю цю посмішку лиху
Я гордість розірвала в клоччя
Змахнула дівчина сльозу
тепер як свічечка згасаю
Що каже те я і роблю
Себе уже не пам’ятаю
Але ж люблю його, люблю
Дзвенить бокал, залите горе
І звуки бомб вже не страшать
Раптовий спалах, крові море
Ніхто не хоче помирать
Бліда красуня посміхнулась
- Я знаю зілля чарівне
- Ти мавка – дівчина жахнулась
Згинь нечисть, геть, облиш мене!
Ти ж хочеш, люба, допомоги
Любовне зілля дай йому
І щезнуть всі твої тривоги
Разом з питанням цим: чому?
- Ну як ти? – подруга питає
- Тут Мавка… - пляшку відкида
- Повір, нікого тут немає
- Неправда – дівчина рида
Пурпурним блиснула будівля
Її виносять на руках
Раптово падає покрівля
Сидить красуня у сльозах
- Ну як, устигли забрать клунки?
- Не рюмсай, так. Спини свій плач
Це крапка, досить цих стосунків
- Я щось розклеїлась. Пробач
Запахло смаженим в повітрі
Костір і їжа, спати час
Мені життя таке набридло
Кінець, немає більше нас
Настане ранок, зникне горе
Піду вперед уже сама
Аж раптом стихло все навколо
І крик: закінчилась війна!

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Прийшла пора уже лягати спати
закрила очі й рину в світ думок
думки вони як лебеді крилаті
мене відносять в світ нічних казок
тут феї що злітають вверх до неба
дракони що загрозливо ричать
а я стою хоч далі іти треба
не можу від них погляд відірвать
внизу русалки, їх хвости сіяють
наввипередки з хвилями пливуть
вони руками радісно махають
запрошують у гості зазирнуть
веселка в небі кольорами грає
а я іду до замку між дерев
і раптом мимо птиця пролітає
яскрава і горить уся вогнем
навколо дивні квіти розквітають
і їх збирає дівчина-весна
метелики великі тут літають
привіт, мені всміхнулася вона
а далі... далі скелі і тумани
й хатинка що на курячих ногах
і я іду одна під небесами
це місце визиває тільки страх
помітно вдалині якогось змія
і бабу що на ступі проліта
не хочу тут зустріти лиходія
йду швидше а в реальності світа
ну от і все я підійшла до замку
торкнулася рукою до дверей
прокинулась, привіт сказала ранку
і повернулась в світ нових ідей

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Її вуста червоні наче кров
а очі в темноті жахливо сяють
настала ніч, виходить з дому знов
полює… свою жертву упіймає
красивий, очі сірі як туман
на вушко тихо й лагідно шепоче:
мій любий, це всього лише обман
кусає й закриває його очі
не бачити їй мирного життя
не знати що таке любов ніколи
черства і в ній ні краплі каяття
знов смерть після звичайної розмови
життя вампіра повністю нічне
повільно жінка погляд піднімає
-хай сонце завтра вранці не зійде
-побуде ніч - у місяця благає
світанок, вона швидко йде назад
чекати поки темрява настане
як пощастить не буде їй завад
ніхто її за вбивством не застане
ці очі… так прекрасні як зірки
повільно нахилилася до нього
прощай, я замету свої сліди
оскал… але убити їй не змога
обличчям проступив холодний піт
-чудовисько! – він руку відпускає
з сльозами проклинає вона світ
біжить за ним та не наздоганяє
на ранок пішла знов відпочивать
прокинулась, це ж він у сні з’явився!
напевно втік не варто і шукать
а якщо ні… а раптом залишився…
немає… у парку сидить юнак
голодна, це мій шанс перекусити
та що таке?!Не можу більше так
чому!Чому не здатна я убити!
розм’якла все вони, ці почуття
не хочу далі я собою бути
- о місяце… почуй мої слова
я хочу жити так як живуть люди!
від слів її здригнулись небеса
а місяць опустив на неї світло
- ти впевнена? Забудеш ким була
Безсмертя втратиш, це тобі потрібно?
- я згодна - посміхнулася вона
і раптом у повітрі розчинилась
прокинулась… це сон ну що ж, бува
от вчора мені ще крутіше снилось
проходить день, з’являється зоря
закохані додому поспішають
- найкраща в мене ти, любов моя
- мій милий треба швидше, нас чекають
повільно наступає темнота
на місяць починають вовки вити
з тих пір ходить історія така
як зміг вампір людину полюбити

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)