RU UA

Чарівна незнайомка що прийшла
ти швидко моє серце полонила
красива та чомусь така сумна
мої надії поглядом розбила
був неправий, пробач мої слова
та все ж прошу про зустріч королево
твій погляд чистий як річна вода
але на мене дивиться сталево
так вабить твій прекрасний ніжний стан
обличчя чарівніше від світанку
побачив й зрозумів що я пропав
твій образ в голові безперестанку
став сірим, непривітним білий світ
красуне, тільки ти моє спасіння
з тобою я злетів би до орбіт
відчув би знову серця тріпотіння
приходь, тебе чекати буду я
в кафе у центрі, через дві години
не ігноруй, прошу, Вікторія
раху ю я до зустрічі хвилини
Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Осінній вітер завмирає
Жоржини свій ховають цвіт
Під небом що тепер палає
Втонув у попелі цей світ
Війна, її сюди не звали
Багряне сонце завмира
В одному із сумних підвалів
Гучна мелодія луна
Красуня хлопця обіймає
Він незважає на слова
А вона подумки зітхає
Її окутує журба
Байдужа? Каже що кохає
А погляд як холодна сталь
Чому я з ним сама не знаю
твердий як той гірський кришталь
Люблю його прекрасні очі
Люблю цю посмішку лиху
Я гордість розірвала в клоччя
Змахнула дівчина сльозу
тепер як свічечка згасаю
Що каже те я і роблю
Себе уже не пам’ятаю
Але ж люблю його, люблю
Дзвенить бокал, залите горе
І звуки бомб вже не страшать
Раптовий спалах, крові море
Ніхто не хоче помирать
Бліда красуня посміхнулась
- Я знаю зілля чарівне
- Ти мавка – дівчина жахнулась
Згинь нечисть, геть, облиш мене!
Ти ж хочеш, люба, допомоги
Любовне зілля дай йому
І щезнуть всі твої тривоги
Разом з питанням цим: чому?
- Ну як ти? – подруга питає
- Тут Мавка… - пляшку відкида
- Повір, нікого тут немає
- Неправда – дівчина рида
Пурпурним блиснула будівля
Її виносять на руках
Раптово падає покрівля
Сидить красуня у сльозах
- Ну як, устигли забрать клунки?
- Не рюмсай, так. Спини свій плач
Це крапка, досить цих стосунків
- Я щось розклеїлась. Пробач
Запахло смаженим в повітрі
Костір і їжа, спати час
Мені життя таке набридло
Кінець, немає більше нас
Настане ранок, зникне горе
Піду вперед уже сама
Аж раптом стихло все навколо
І крик: закінчилась війна!

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Прийшла пора уже лягати спати
закрила очі й рину в світ думок
думки вони як лебеді крилаті
мене відносять в світ нічних казок
тут феї що злітають вверх до неба
дракони що загрозливо ричать
а я стою хоч далі іти треба
не можу від них погляд відірвать
внизу русалки, їх хвости сіяють
наввипередки з хвилями пливуть
вони руками радісно махають
запрошують у гості зазирнуть
веселка в небі кольорами грає
а я іду до замку між дерев
і раптом мимо птиця пролітає
яскрава і горить уся вогнем
навколо дивні квіти розквітають
і їх збирає дівчина-весна
метелики великі тут літають
привіт, мені всміхнулася вона
а далі... далі скелі і тумани
й хатинка що на курячих ногах
і я іду одна під небесами
це місце визиває тільки страх
помітно вдалині якогось змія
і бабу що на ступі проліта
не хочу тут зустріти лиходія
йду швидше а в реальності світа
ну от і все я підійшла до замку
торкнулася рукою до дверей
прокинулась, привіт сказала ранку
і повернулась в світ нових ідей

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Її вуста червоні наче кров
а очі в темноті жахливо сяють
настала ніч, виходить з дому знов
полює… свою жертву упіймає
красивий, очі сірі як туман
на вушко тихо й лагідно шепоче:
мій любий, це всього лише обман
кусає й закриває його очі
не бачити їй мирного життя
не знати що таке любов ніколи
черства і в ній ні краплі каяття
знов смерть після звичайної розмови
життя вампіра повністю нічне
повільно жінка погляд піднімає
-хай сонце завтра вранці не зійде
-побуде ніч - у місяця благає
світанок, вона швидко йде назад
чекати поки темрява настане
як пощастить не буде їй завад
ніхто її за вбивством не застане
ці очі… так прекрасні як зірки
повільно нахилилася до нього
прощай, я замету свої сліди
оскал… але убити їй не змога
обличчям проступив холодний піт
-чудовисько! – він руку відпускає
з сльозами проклинає вона світ
біжить за ним та не наздоганяє
на ранок пішла знов відпочивать
прокинулась, це ж він у сні з’явився!
напевно втік не варто і шукать
а якщо ні… а раптом залишився…
немає… у парку сидить юнак
голодна, це мій шанс перекусити
та що таке?!Не можу більше так
чому!Чому не здатна я убити!
розм’якла все вони, ці почуття
не хочу далі я собою бути
- о місяце… почуй мої слова
я хочу жити так як живуть люди!
від слів її здригнулись небеса
а місяць опустив на неї світло
- ти впевнена? Забудеш ким була
Безсмертя втратиш, це тобі потрібно?
- я згодна - посміхнулася вона
і раптом у повітрі розчинилась
прокинулась… це сон ну що ж, бува
от вчора мені ще крутіше снилось
проходить день, з’являється зоря
закохані додому поспішають
- найкраща в мене ти, любов моя
- мій милий треба швидше, нас чекають
повільно наступає темнота
на місяць починають вовки вити
з тих пір ходить історія така
як зміг вампір людину полюбити

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Колись ми всі по різному грішили
Проходили свій довгий бренний путь
Молили... допомоги ми просили
Але ніхто не хоче мабуть чуть
Шукаємо у бідах винуватих
Та правди не дано нікому знать
Благати... падати і знов вставати
Ми звикли та чекаєм благодать
Чи наші душі просто очерствіли?
Чи зверху нас залишили тонуть?
Горіли... свої болі ми глушили
Звучать слова: я хочу все забуть
Куди, у що ми скочуємось друзі?
І як нам знову стати на свій шлях?
В напрузі... ми постійно всі у русі
І ще ширяє наш надії птах

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Красива дівчина літає в небесах
на її сукні зіроньки сіяють
суріз’я що красою осліпляють
і сум застиг в її нічних очах
чому ніхто краси вночі не бачить
лиш одинокі стомлені серця
так часто під покровом ночі плачуть
у кожного історія своя
вона нічим не може тут зарадить
лиш показати зоряний пейзаж
і ця картина трохи їх розрадить
тих душ яких немало серед нас
вона втомилась бачить людське горе
так дуже хоче їм допомогти
та знову ніч і знов внизу сліз море
людей які не знають куди йти
як прийде ранок будуть поспішати
повернутся в своє земне життя
вона вночі їх всіх буде чекати
щоб дати хоч хвилину забуття

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Ви мені всього важніше
Ви для мене найрідніші
Люблю сильно люблю дуже
Інше все мені байдуже
Як бувала тяжка днина
Ви всі поруч в цю хвилину
За все вдячна, мої милі
Ви для мене особливі
люблю сильно обіймаю
я найкращу сім'ю маю
мені дуже пощастило
ви мій світ, моє світило

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Синіє небо місяць сяє
а ми прогулюємось вдвох
і серце дивно калатає
і соловейко тьох тьох тьох

пустують лавочки надворі
сіяє місяць в небесах
як світла крапелька у морі
відображаєтся в очах

темніє зіронька палає
прекрасні вулиці в тиші
ця темрява все огортає
і чутно як шумлять стрижі

чудове гарне нічне місто
до ранку буде так сіять
на жаль уже занадто пізно
пора іти відпочивать

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Коли нема більше надії

як жити далі що робить?

хоч є бажання різні мрії

та складно кожен день прожить

є почуття чекаєш дива

втрачаєш віру кожен день

вважаєш світ несправедливим

і слухаєш сумних пісень

коли не знаєш що робити

не плач повір у мабуття

ще зійде сонце щоб світити

і зміниться твоє життя

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Буває складно - це життя
хочу вернутися додому
невже немає вороття
не подолати біль і втому
я хочу жити хочу жить
не час не місце щоб здаватись
настане й в мене щастя мить
не буду більше я боятись
втомилась я і сліз потік
та я родилась щоб боротись
я проживу свій довгий вік
не дам душі цій розколотись
все буде добре все мине
позбавлюсь і від цього лиха
за течією все пливе
життя ріка бува не тиха
все буде добре знаю я
і хоча віри вже немає
іду вперед у майбуття
А моє серце ще палає

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Життя це плин важких подій
Ти в них як в попелі палаєш
Це крах надій і розрух мрій
Коли втрачаєш все що маєш
Сьогодні так багато зла
А ти, що правди ще шукаєш
Послухай, тут її нема
Ти просто мало про світ знаєш
Любов і світло меркне, жах
Життя чому ти їх вбиваєш
А замість них приносиш страх
З дороги правди відвертаєш
Багато світлих що в пітьмі
Чорніють від своєї болі
Страждають навіть від рідні
І хочуть лиш свободи волі
На світі так багато зла
Ми ще шукаємо любові
Аби не згаснула вона
В потоці чорноти і крові
Перемагає хто бере
І кожен сам тепер за себе
Я сподіваюсь це мине
І станем ближче ми до неба

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

(ідея автора Місячна_соната)
Літають привиди надії
Вони це тінь мого життя
Бажання, найсвітліші мрії
Яким немає вороття
Життя лиш сіре і буденне
Сказав я радості бувай
Та мрії вічні незбагненні
Ведуть вночі в свій тихий гай
Від них нікому не сховатись
І рідна привидам пітьма
Та я не буду захищатись
Бо кожна ніч лише одна
Чекаю не змикаю очі
Коли порину в вир подій
І скоро привиди співочі
Відкриють світ моїх надій

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)